Суд відмовив Дельта банку в стягненні кредиту, процентів з-за недоведеністю - захисник директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко Сергій Олексійович

Директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О. захистив клієнта та довів про безпідставність вимог ПАТ "Дельта банк" про стягнення кредиту, процентів - суд відмовив банку в стягненні кредиту, процентів з-за недоведеністю.

Знайомтесь з Рішенням 

Слава Ісусу Христу!

__________________________________________________________________________________________________________________________

Недійсність третейського застереження - Рішення суду

Справа № 1522/4030/12

Провадження № 2/522/1132/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

14 червня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

при секретарі           Лещенко О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання третейської угоди недійсною,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської філії ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просить суд визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у Договорі про надання відновлювальної кредитної лінії. В обґрунтування зазначеної вимоги позивач вказує, що 16.08.2007 р. між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») був укладений Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157. В пункті 6.2 ст. 6 Договору міститься третейське застереження, яке не відповідає вимогам законодавства та порушує його права.

29 травня 2013 року від позивача надійшла заява, в якій він просив замінити первісного відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» належним відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з чим ухвалою суду було замінено первісного відповідача на ПАТ «Укрсоцбанк».

Сторони в судове засідання не з'явились, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином. 29 травня 2013 року представник позивача звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157 (далі Договір), згідно умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 68 000 доларів США до 15.08.2022 р. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13.35 % річних.

Відповідно до п. 1.2 Договору кредит надавався позичальнику на споживчі потреби.

Згідно п. п. 22, 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Враховуючи зазначене, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між позивачем та відповідачем, як під час укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.

Відповідно до ч. 1, 2, п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як зазначено відповідачем у своїх запереченнях, на момент укладення Договору з ОСОБА_1 існувала типова форма кредитного Договору, яка була розроблена ПАТ «Укрсоцбанк».

Як вбачається з правової позиції Конституційного Суду України, яка була викладена у рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011, кредитний договір який має вид формуляру та іншу стандартну форму є договором приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що позивач мав реальну можливість змінити умови договору, шляхом складання протоколу розбіжностей та остаточного погодження запропонованих умов у головному офісі ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки, як зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання, яким є договір, укладений між позивачем та відповідачем, виключає таку можливість.

За вказаних обставин, суд доходить до висновку, що умова Договору, яка містила третейське застереження (п. 6.2 ст. 6) була обов'язковою для позивача на час укладення Договору, і позивач не мав реальної можливості внести свої пропозиції щодо зміни умов Договору.

В п. 6.2 ст. 6 Договору міститься третейське застереження, наступного змісту: «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Білоконем Юрієм Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Мороз Оленою Анатоліївною у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий вищезазначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків».

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

Як вбачається, з тексту Договору регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не був невід'ємною частиною Договору та не надавався позивачу разом із Договором, що в свою чергу виключало можливість останнього ознайомитися з його змістом та умовами розгляду справи у третейському суді.

Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За вказаних обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо захисту його прав, як споживача, оскільки положення п. 6.2 ст. 6 Договору є несправедливими.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що третейське застереження наведене у п. 6.2 ст. 6 Договору не відповідає вимогамЗакону України «Про третейські суди».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду є належність форми і змісту третейської угоди та наявність у ній всіх істотних умов.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. При вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

З тексту третейського угоди (застереження) видно, що регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не розглядався, як невід'ємна частина угоди, також не визначений предмет спору, з якого сторони можуть звернутися з позовом до третейського суду, не вказані сторони та їх місце знаходження, не зазначено дату та місце укладення третейського застереження, або посилання на умови Договору, які містять відповідні відомості.

Варіант третейського застереження, рекомендований Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, який міститься в матеріалах справи, також підтверджує невідповідність третейського застереження наведеного у Договорі вимогам ст. 12 Закону України «Про третейські суди».

У відповідності до ч. 7 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Крім того, зазначення у типовій формі Договору (договору приєднання) конкретного третейського суду та суддів, також позбавило права позивача на вибір третейського судді та третейського суду, що є порушенням положень статті 14 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено, що сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.

За вказаних обставин, а також враховуючи те, що Асоціація українських банків являється засновником постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, членом якої на момент підписання Договору також був ПАТ «Укрсоцбанк», відповідач з самого початку перебував у більш вигідному становищі ніж позивач, що в свою чергу свідчить про порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-3/2008 від 10.01.2008 року було визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин є видом недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.

Як вбачається із узагальнення Практики застосування судами Закону України «Про третейські суди» Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати вимогам встановленим цивільним законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Третейське застереження, зазначене у Договорі, порушує права позивача, оскільки позбавляє його права на судовий захист, право вибору суду щодо підсудності справи, право на звільнення від сплати державного мита передбаченого ст. 22 Закону України «Про захист прав споживача» тощо.

У відповідності до 27 ЦК України правочин, що обмежує можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, невідповідність третейської угоди у вигляді третейського застереження у Договорі вимогам цивільного законодавства, є підставою вважати таку третейську угоду нікчемною на підставі ст. 228 ЦПК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що права позивача порушені і підлягають захисту шляхом визнання недійсною третейської угоди (застереження), що наведене у п. 6.2 ст. 6 Договору.

Щодо посилань відповідача про порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду, суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Але відповідач у своїх запереченнях не заявив вимогу про застосування строку позовної давності.

Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зі змісту частини 1 статті 261 ЦК України вбачається, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В пункті 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня коли особа довідалася про порушення свого права.

Враховуючи зазначене, строк позовної давності слід відраховувати не з моменту підписання Договору, а з моменту коли ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що про порушення його прав йому стало відомо після отримання в січні 2011 року з Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків ухвали від 29 грудня 2010 року про відкриття провадження у справі № 1978/10 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, у зв'язку з чим він мав усвідомити про неможливість захисту своїх прав у суді загальної юрисдикції відповідно до визначених процесуальним законодавством України правил підсудності та розгляду справ.

За вказаних обставин, доводи відповідача щодо звернення позивача до суду після спливу строку позовної давності не приймаються до уваги.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 114 грн. 70 коп.

Керуючись ст. ст. 3, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 8, 55, 124, 126, 129 Конституцій України ст. ст. 27, 203, 215, 217, 256,257, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 1, 11, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1, 5, 12, 14 Закону України «Про третейські суди», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання третейської угоди недійсної задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у п. 6.2. ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157, укладеного 16 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29) на користь держави судовий збір у сумі 114 (сто сім) 70 копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області, через Приморський районний суд міста Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

              Суддя
Приморського районного
          суду міста Одеси Л .М. Чернявська



14.06.2013

Інформаційне джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31879637

05.08.2013р. Юридична компанія "Закон Слова" виступила партнером тренінгу: "Участь неприбуткових організацій у законотворчій діяльності", проведеним Радою юристів України у Залі Комітету ВР України

05.08.2013р. за партнерської підтримки Юридичної компанії "Закон Слова" в Залі засідань комітету Верховної Ради України,  пройшов тренінг на Тему: "Участь неприбуткових організацій (ГО, БФ) в законотворчій діяльності", організований Радою юристів України .

Тренінг пройшов  за участю 21 учасника з м.Львів, Черкаської, Київської, Луганської областей та м.Києва.

Тема Тренінгу включала два параграфа, де: 1 параграф: "Реалізація неприбуткових громадських об’єднань в законотворчій діяльності України", 2 параграф: "Як стати юристом без юридичної освіти".
1 Параграф розкрили Народний депутат України Буховець О.Ю. та голова Асоціації споживачів фінансових послуг, помічник 3 Народних депутатів України, юрист Бєлєвцов А.В.

2 Параграф розкрив голова Ради юристів України, директор Юридичної компанії «Закон Слова», помічник Народного депутата України, юрист Гитченко С.О.
Учасники отримали методичні матеріали по написанню законопроектів, блокноти, ручки, а також пройшли екскурсію по Верховній Раді України та сесійному залі.

По закінченні Тренінгу учасники активно обговорювали пройдені тематики за організованим у Верховній Раді смачним обідом та висловили побажання про участь в наступних аналогічних тренінгах.
Партнер тренінгу: Юридична компанiя "Закон Слова", www.zakonslova.blogspot.com, www.zakonslova.at.ua, zakonslova@mail.ru, тел.:(093)5814217, (098)2352012

Фоторепортаж Тренінгу 05.08.2013р.

18.06.2013р. рішенням суду відмовлено банку в стягненні пені, штрафу, частини відсотків

18.06.2013р. керівник Львівського регіонального представництва Юридичної компанії "Закон Слова" Бордіян Олена Орестівна захистила права клієнта, якому банк безпідставно нарахував частину процентів, пеню, штраф. З рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18.06.2013р. у справі № 464/2422/13-ц, яким відмовлено банку в стягненні пені, штрафу, частини відсотків, знайомтесь нижче.

Слава Ісусу Христу!
 

 

Директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О. захистив клієнта банку та Суд відмовив банку в стягненні з позичальника кредиту, процентів, пені

Директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О. захистив клієнта банку та Суд відмовив банку в стягненні з позичальника кредиту, процентів, пені, з причин пропуску банком строку позовної давності. Знайомтесь з рішенням Бориспільського міськрайсуду Київської області від 19.04.2013р. у справі № 1005/11582/2012, провадження №2/359/368/2013.

Слава Ісусу Христу!

Юридична компанія "Закон Слова" довела про недійсність комісії банку за видачу кредиту

Юридична компанія "Закон Слова" довела про недійсність комісії банку за видачу кредиту в апеляційному суді. Рішення апеляційного суду м.Києва від 06.12.2011р. у справі № 22-14489/11 дивіться нижче.

Слава Ісусу Христу!

Юридична компанія "Закон Слова" довела про недійсність пунктів кредитних договорів щодо сплати комісії та санкцій у разі прострочення у сплаті комісії. Ухвала Вищого Спеціалізованого Суду України від 26.12.2012р. у справі № 6-43173св12

Юридична компанія "Закон Слова" довела про недійсність пунктів кредитних договорів щодо сплати комісії та санкцій у разі прострочення у сплаті комісії. Ухвала Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.12.2012р. у справі № 6-43173св12.

Слава Ісусу Христу!

Консультація: ВЛАСНІСТЬ ПОДРУЖЖЯ НА ПРИВАТИЗОВАНУ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ одним із подружжя

Консультація

ВЛАСНІСТЬ ПОДРУЖЖЯ НА ПРИВАТИЗОВАНУ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ одним із подружжя

Під час шлюбу подружжя набуло у власність земельну ділянку та жилий будинок, право власності на які зареєстровано на одного із подружжя. Земельна ділянка була одержана одним із подружжя за час шлюбу на основі розпорядження Київського міського голови внаслідок безоплатної передачі її із земель державної власності
Частиною 5 статті 61 Сімейного Кодексу України (згідно Закону №2913-VI в редакції від 11.01.2011р.) передбачено:
«Об'єктом  права  спільної  сумісної  власності подружжя є  житло,  набуте  одним  із  подружжя  під   час   шлюбу   внаслідок приватизації державного  житлового  фонду,  та  земельна  ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі  її  одному  з  подружжя  із земель   державної   або   комунальної  власності,  у тому числі приватизації».
Листом Міністерства юстиції України від 13.05.2011р. №4208-0-33-11-31 «Щодо реалізації положень Закону України «Про внесення зміни до ст.61 Кодексу щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» роз’яснено, що земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної  власності є спільною  сумісною  власністю подружжя.
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя».
Згідно ч.1 ст. 69 Сімейного кодексу України, «Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу».
Відповідно до ч.1 та 2 ст.372 Цивільного кодексу України, «Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними; у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом».
Відповідно до ст.70 Сімейного кодексу України, «У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором».
Враховуючи вищевикладене, житло або земельна ділянка, одержані у власність за час шлюбу на ім’я одного з подружжя в результаті приватизації є спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, земельна ділянка набута внаслідок безоплатної передачі її одному із подружжя із земель державної власності є спільною сумісною власністю, тому кожному із подружжя належить право власності на ½ частку земельної ділянки на підставі ч.5 ст.61 Сімейного кодексу України.

Юрисконсульт Юридичної компанії «Закон Слова»
Мазур Соломія Йосипівна
23.04.2013р.

Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, що виникають із договору поруки, за I півріччя 2012 р.

Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2012 р.

Спори, що виникають із договору поруки

2. У разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов’язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК, таке право підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12–15, 20 ЦК, статті 3–5, 11, 15, 31 ЦПК).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанови Верховного Суд України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-18цс11, від 21 травня 2012 р. у справі № 6-20цс11).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін — певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК). Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

У зв’язку з цим порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-48цс11, від 21 травня 2012 р. у справі № 6-68цс11, від 23 травня 2012 р. у справі № 6-33цс12).

4. У разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов’язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК, таке право підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12–15, 20 ЦК, статті 3–5, 11, 15, 31 ЦПК).

За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК, оскільки це суперечило б положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11, від 21 травня 2012 р. у справі № 6-88цс11).

5. За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки, здійснене за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2012 р. у справі № 6-73цс12).

Інформаційне джерело:

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/8F85F728235A4BADC2257AEE002A70F7?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=8F85F728235A4BADC2257AEE002A70F7&Count=500&

Юридична компанія "Закон Слова" виграла справу проти банку у Вищому Спеціалізованому Суді по ВИКОНАВЧОМУ НАПИСУ НОТАРІУСА - не підлягає виконанню

Юридична компанія "Закон Слова" виграла справу проти банку у (ВСС) Вищому Спеціалізованому Суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відносно визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, з підстав спірності сум.

Слава Ісусу Христу!!!

Юридична компанія "Закон Слова" в апеляції ПОРУКУ за кредитом ПРИПИНИЛА

14.03.2013р. за апеляційною скаргою юриста Юридичної компанії "Закон Слова" було ПРИПИНЕНО ПОРУКУ за кредитним договором.

Слава Ісусу Христу!

ПРИПИНЕНО ПОРУКУ по кредиту Юридична компанія "Закон Слова" виграла справу проти банку

ПРИПИНЕНО ПОРУКУ по кредиту. Юридична компанія "Закон Слова" захистила права клієнта від банківських зловживань та виграла судову справу проти банку.

Слава Ісусу Христу!

ВИКОНАВЧИЙ НАПИС нотаріуса НЕ ПІДЛЯГАЄ ВИКОНАННЮ Юридична компанія "Закон Слова" захистила права клієнта рішення 09.10.2012р.

ВИКОНАВЧИЙ НАПИС нотаріуса НЕ ПІДЛЯГАЄ ВИКОНАННЮ Юридична компанія "Закон Слова" захистила права клієнта від банківського зловживання та отримали рішення апеляційного суду від 09.10.2012р.

Слава Ісусу Христу!

25.02.2013р. заступник директора Юридична компанія "Закон Слова" Олексієнко С.Л. отримав рішення апеляційного суду, де виконавчий напис не підлягає виконанню

 25.02.2013р. заступник директора Юридична компанія "Закон Слова" Олексієнко С.Л. отримав рішення апеляційного суду, де виконавчий напис не підлягає виконанню

25.02.2013р. заступник директора з правової роботи ТОВ "Юридична компанія "Закон Слова" Олексієнко С.Л. захистив інтереси клієнта банку від банківських зловживань та отримав рішення апеляційного суду, де виконавчий напис не підлягає виконанню.

Слава Ісусу Христу!

Справа №2515/12908/2012 Провадження № 22-Ц/795/378/20ІЗ

Категорія: цивільна

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

 25 лютого 2013 року

Апеляційний суд Чернігівської області у складі: головуючого - судді Харечко Л.К., суддів: Зінченко С.П., Ішутко В.М., при секретарі - Биховець Н.М.,

за участю: позивача Старікової Л.П. та її представника Олексієнка С.Л., представника ПАТ „Укрсоцбанк" - Судака Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Чернігові апеляційну скаргу Старікової Людмили Петрівни на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 грудня 2012 року у цивільній справі за позовом Старікової Людмили Петрівни до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірини Вікторівни, Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк", треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Новозаводський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, Старікова Алла Євгеніївна, Старікова Ольга Свгеніївна, Старіков Євген Семенович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

встановив:

У жовтні 2012 року Старікова Л.П. звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. та ПАТ „Укрсоцбанк", в якому просила визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. № 2309 від 21.06.2011 року таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтуванні позову зазначає, що 19.01.2008 року між нею, Старіковою А.Є., Старіковою О.С., Стариковим С.С. та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк" було укладено іпотечний договір відповідно до умов якого, в забезпечення зобов'язань за договором

м. Чернігів

відновлювальної кредитної лінії № 935/2-003 иід 18,01.2008 року, передано в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру за адресою м. Чернігів, вул. Елеваторна, 8-а кв. 44, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. 21.06.2011 року вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на вказане нерухоме майно, На її думку, були порушені умови вчинення виконавчого напису, оскільки в порушення ст. 47 Конституції України вона була позбавлено житла не за рішенням суду, Також, вказує, що виконавчий напис вчинено без надіслання іпотекодавцям та боржнику письмової вимоги щодо усунення порушень основного зобов'язання та що в порушення чинного законодавства, сума неустойки зазначена в виконавчому написі в іноземній валюті, а не у національній грошовій одиниці. Крім того, зазначає, що виконавчий напис вчинено без з'ясування питання щодо безсиіриості заборгованості.

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 грудня 2012 року в задоволенні позову Старікової Людмили Петрівни до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірини Вікторівни, Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню- відмовлено.

В апеляційній скарзі Старікова Л.П. просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Старікової Л.П., посилаючись на те, що рішення першої інстанції необгрунтоване, винесено без з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи і таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не дав оцінки обставині, що банк направив позивачу повідомлення-вимогу з меншою сумою боргу, а до нотаріуса в збільшеному розмірі, що є підтвердженням різності сум заборгованості, неоднозначності та спірності, та суперечить вимогам Законів України „Про іпотеку", „Про нотаріат", інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінку обставині, що банк повинен був проінформувати позивача про збільшений розмір заборгованості, або звернутися до відповідача із заявою про вчинення виконавчого напису лише на ту суму заборгованості, яка була зазначена у вимозі, про яку був обізнаний позивач та яку останній не оспорював.

Крім того Старікова Л.П. вказує, що районний суд не дав належної оцінки доводам позивача про те, що вона не отримувала повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису та не перевірив її доводів про те, що виконавчий напис міг бути виданий лише в разі безспірності заборгованості, оскільки, виконавчий напис вчинено на суму заборгованості, яка не відповідає сумі заборгованості, про яку повідомлялось позичальника. Також при вирішенні спору, суд не застосував положення ст. 47 Конституції України, відповідно до яких звернення стягнення на житло може здійснюватись виключно за судовим

рішенням, а виконавчий напис відповідача не є судовим рішенням.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Старіковій Л.П. суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ „Укрсоцбанк" звернувшись до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, реалізував своє право на захист свого цивільного права, а нотаріус на підставі наданих банком документів, вчинив виконавчий напис у відповідності з вимогами законодавства України.

Проте, до такого висновку суд першої інстанції дійшов без достатнього з'ясування всіх обставин справи та вимог закону, а тому колегія суддів апеляційного суду з таким висновком погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 18.01.2008 року між Старіковою Л.П. та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ „Укрсоцбанк") було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 935/2-003, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 34300 дол. США зі сплатою 13.5% річних.

З метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань за кредитним договором, між Старіковою Л.П., Старіковою А.С., Старіковою О.С., Стариковим Є.О. та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк" 19 січня 2008 року було укладено іпотечний договір, за яким майнові поручителі надали в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Елеваторна, 8а, кв. 44.

Статтею 4 цього договору передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання (п.п. 4.1, 4.2.).

В п. 4.5. вказаного договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя за своїм вибором обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі і на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому

передбачено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження (п.4.7.).

13 вересня 2010 року банком направлені повідомлення боржнику та його майновим поручителям про необхідність повернути поточну заборгованість за кредитним договором, яка станом на 13.09.2010 року становила 10621,12 (Десять тисяч шістсот двадцять один долар США 12 центів), а саме: - прострочена заборгованість по кредиту у розмірі 3895,00 доларів США; - прострочена заборгованість по процентам у розмірі 6726,12 доларів США, повідомивши, що в разі невиконання вимог, останні повинні будуть повернути всю суму кредиту, що буде становити 41 026, 12 доларів США з нарахованими відсотками та штрафними санкціями, попередивши про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вказаних вимог. Письмові повідомлення поручителями отримані 16.09.2010 року (а.с.35-42).

04.04.2011 року ПАТ „Укрсоцбанк" у зв'язку з невиконанням вимог банку, викладених у повідомленні від 13 вересня 2010 року, звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. заявою про вчинення виконавчого напису.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. було вчинено виконавчий напис № 2309 від 21 червня 2011 року, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру за адресою м. Чернігів, вул. Елеваторна, 8а, кв.44., що належить на праві власності Старіковій Л.П., Старіковій А.Є., Старіковій О.С., Старикову С.С. та за рахунок отриманих від реалізації рухомого майна коштів запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі 49 444 дол. США 28 центів, що згідно курсу НБУ станом на 04.04.2011 рік становить 393 576 грн. 46 коп., з зазначенням строку за який проводиться стягнення з 04.04.2010 року по 04.04.2011 рік.

Статтею 33 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотеко держателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 87 Закону України „Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 88 Закону України „Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Як зазначено в ч. 4 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень.

Відповідно до ч. 1 п. -284 вказаної Інструкції нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визначається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України (ч. 2 п. 284 Інструкції).

Пунктом 286 Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

До предмету доказування у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, також входять обставини, які свідчать про існування між боржником та стягувачем спору щодо заборгованості.

Між тим, згідно матеріалів справи розмір нарахованих сум боргу, зазначених в оспорюваному виконавчому написі нотаріуса, не співпадають з розміром сум, які вказував банк у повідомленні від 13.09.2010 року.

Так, в повідомленнях банку боржнику та його майновим поручителям про сплату заборгованості її розмір, станом на 13.09.2010 року, становить 10 621, доларів США, при цьому боржників повідомлено, в разі невиконання вимог, останні повинні будуть повернути 41 026, 12 доларів США з нарахованими відсотками та штрафними санкціями, однак згідно вчиненого виконавчого напису запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі 49 444 дол. США 28 центів.

Тобто, судом першої інстанції залишено поза увагою наявність різниці у вказаних у повідомленні та виконавчому написі сумах, що свідчить про те, що сума заборгованості не є безспірною, оскільки вимога про сплату заборгованості відрізняється від суми заборгованості, на яку вчинено виконавчий напис нотаріуса та є більшою за неї.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що заборгованість, яка виникла у зв'язку з порушенням умов договору відновлюваної кредитної лінії № 935/2-003 від 18.01.2008 року та на підставі якого вчинено оспорюваний виконавчий напис нотаріуса, не може вважатися безспірною і такою, що не потребує додаткового доказування, а відтак і не може стягуватись шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а тому, враховуючи, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню не позбавляє права іпотекодержателя відповідно до положень ст.ст. 12, 33, 35 Закону України «Про іпотеку» звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку, зокрема з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції вирішуючи спір не дав належної оцінки вищевказаним обставинам, невірно визначився із спірними правовідносинами, неправильно застосував норми матеріального права та не спростував доводи позивача, що призвело до хибного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

З урахуванням встановлених обставин та наданих суду доказів, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову Старікової Л.П. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною.

Керуючись ст.ст. 87, 88 Законом України „Про нотаріат", ст.ст. 33, 35 Законом України „Про іпотеку", Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, апеляційний суд,

вирішив:

Апеляційну скаргу Старікової Людмили Петрівни задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 грудня 2012 року скасувати.

Позов Старікової Людмили Петрівни до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірини Вікторівни, Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

*2590*1242451*1*