середу, 24 квітня 2013 р.

Юридична компанія "Закон Слова" довела про недійсність комісії банку за видачу кредиту

Юридична компанія "Закон Слова" довела про недійсність комісії банку за видачу кредиту в апеляційному суді. Рішення апеляційного суду м.Києва від 06.12.2011р. у справі № 22-14489/11 дивіться нижче.
Слава Ісусу Христу!




вівторок, 23 квітня 2013 р.

Юридична компанія "Закон Слова" довела про недійсність пунктів кредитних договорів щодо сплати комісії та санкцій у разі прострочення у сплаті комісії. Ухвала Вищого Спеціалізованого Суду України від 26.12.2012р. у справі № 6-43173св12

Юридична компанія "Закон Слова" довела про недійсність пунктів кредитних договорів щодо сплати комісії та санкцій у разі прострочення у сплаті комісії. Ухвала Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.12.2012р. у справі № 6-43173св12.
Слава Ісусу Христу!




Консультація: ВЛАСНІСТЬ ПОДРУЖЖЯ НА ПРИВАТИЗОВАНУ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ одним із подружжя

Консультація
ВЛАСНІСТЬ ПОДРУЖЖЯ НА ПРИВАТИЗОВАНУ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ одним із подружжя

Під час шлюбу подружжя набуло у власність земельну ділянку та жилий будинок, право власності на які зареєстровано на одного із подружжя. Земельна ділянка була одержана одним із подружжя за час шлюбу на основі розпорядження Київського міського голови внаслідок безоплатної передачі її із земель державної власності
Частиною 5 статті 61 Сімейного Кодексу України (згідно Закону №2913-VI в редакції від 11.01.2011р.) передбачено:
«Об'єктом  права  спільної  сумісної  власності подружжя є  житло,  набуте  одним  із  подружжя  під   час   шлюбу   внаслідок приватизації державного  житлового  фонду,  та  земельна  ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі  її  одному  з  подружжя  із земель   державної   або   комунальної  власності,  у тому числі приватизації».
Листом Міністерства юстиції України від 13.05.2011р. №4208-0-33-11-31 «Щодо реалізації положень Закону України «Про внесення зміни до ст.61 Кодексу щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» роз’яснено, що земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної  власності є спільною  сумісною  власністю подружжя.
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя».
Згідно ч.1 ст. 69 Сімейного кодексу України, «Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу».
Відповідно до ч.1 та 2 ст.372 Цивільного кодексу України, «Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними; у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом».
Відповідно до ст.70 Сімейного кодексу України, «У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором».
Враховуючи вищевикладене, житло або земельна ділянка, одержані у власність за час шлюбу на ім’я одного з подружжя в результаті приватизації є спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, земельна ділянка набута внаслідок безоплатної передачі її одному із подружжя із земель державної власності є спільною сумісною власністю, тому кожному із подружжя належить право власності на ½ частку земельної ділянки на підставі ч.5 ст.61 Сімейного кодексу України.
Юрисконсульт Юридичної компанії «Закон Слова»
Мазур Соломія Йосипівна
23.04.2013р.

понеділок, 22 квітня 2013 р.

Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, що виникають із договору поруки, за I півріччя 2012 р.

Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2012 р.

Спори, що виникають із договору поруки

2. У разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов’язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК, таке право підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12–15, 20 ЦК, статті 3–5, 11, 15, 31 ЦПК).
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанови Верховного Суд України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-18цс11, від 21 травня 2012 р. у справі № 6-20цс11).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін — певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК). Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.
У зв’язку з цим порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-48цс11, від 21 травня 2012 р. у справі № 6-68цс11, від 23 травня 2012 р. у справі № 6-33цс12).

4. У разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов’язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК, таке право підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12–15, 20 ЦК, статті 3–5, 11, 15, 31 ЦПК).
За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.
Право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК, оскільки це суперечило б положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11, від 21 травня 2012 р. у справі № 6-88цс11).

5. За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки, здійснене за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2012 р. у справі № 6-73цс12).

Інформаційне джерело:

Юридична компанія "Закон Слова" виграла справу проти банку у Вищому Спеціалізованому Суді по ВИКОНАВЧОМУ НАПИСУ НОТАРІУСА - не підлягає виконанню

Юридична компанія "Закон Слова" виграла справу проти банку у (ВСС) Вищому Спеціалізованому Суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відносно визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, з підстав спірності сум.
Слава Ісусу Христу!!!




суботу, 20 квітня 2013 р.

Юридична компанія "Закон Слова" в апеляції ПОРУКУ за кредитом ПРИПИНИЛА

14.03.2013р. за апеляційною скаргою юриста Юридичної компанії "Закон Слова" було ПРИПИНЕНО ПОРУКУ за кредитним договором.
Слава Ісусу Христу!




неділю, 14 квітня 2013 р.

ПРИПИНЕНО ПОРУКУ по кредиту Юридична компанія "Закон Слова" виграла справу проти банку

ПРИПИНЕНО ПОРУКУ по кредиту. Юридична компанія "Закон Слова" захистила права клієнта від банківських зловживань та виграла судову справу проти банку.
Слава Ісусу Христу!



пʼятницю, 12 квітня 2013 р.

ВИКОНАВЧИЙ НАПИС нотаріуса НЕ ПІДЛЯГАЄ ВИКОНАННЮ Юридична компанія "Закон Слова" захистила права клієнта рішення 09.10.2012р.

ВИКОНАВЧИЙ НАПИС нотаріуса НЕ ПІДЛЯГАЄ ВИКОНАННЮ Юридична компанія "Закон Слова" захистила права клієнта від банківського зловживання та отримали рішення апеляційного суду від 09.10.2012р.
Слава Ісусу Христу!


середу, 3 квітня 2013 р.

25.02.2013р. заступник директора Юридична компанія "Закон Слова" Олексієнко С.Л. отримав рішення апеляційного суду, де виконавчий напис не підлягає виконанню

 25.02.2013р. заступник директора Юридична компанія "Закон Слова" Олексієнко С.Л. отримав рішення апеляційного суду, де виконавчий напис не підлягає виконанню

25.02.2013р. заступник директора з правової роботи ТОВ "Юридична компанія "Закон Слова" Олексієнко С.Л. захистив інтереси клієнта банку від банківських зловживань та отримав рішення апеляційного суду, де виконавчий напис не підлягає виконанню.
Слава Ісусу Христу!




Справа №2515/12908/2012 Провадження № 22-Ц/795/378/20ІЗ
Категорія: цивільна

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
 25 лютого 2013 року

Апеляційний суд Чернігівської області у складі: головуючого - судді Харечко Л.К., суддів: Зінченко С.П., Ішутко В.М., при секретарі - Биховець Н.М.,
за участю: позивача Старікової Л.П. та її представника Олексієнка С.Л., представника ПАТ „Укрсоцбанк" - Судака Д.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Чернігові апеляційну скаргу Старікової Людмили Петрівни на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 грудня 2012 року у цивільній справі за позовом Старікової Людмили Петрівни до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірини Вікторівни, Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк", треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Новозаводський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, Старікова Алла Євгеніївна, Старікова Ольга Свгеніївна, Старіков Євген Семенович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
встановив:
У жовтні 2012 року Старікова Л.П. звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. та ПАТ „Укрсоцбанк", в якому просила визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. № 2309 від 21.06.2011 року таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтуванні позову зазначає, що 19.01.2008 року між нею, Старіковою А.Є., Старіковою О.С., Стариковим С.С. та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк" було укладено іпотечний договір відповідно до умов якого, в забезпечення зобов'язань за договором
м. Чернігів
відновлювальної кредитної лінії № 935/2-003 иід 18,01.2008 року, передано в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру за адресою м. Чернігів, вул. Елеваторна, 8-а кв. 44, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. 21.06.2011 року вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на вказане нерухоме майно, На її думку, були порушені умови вчинення виконавчого напису, оскільки в порушення ст. 47 Конституції України вона була позбавлено житла не за рішенням суду, Також, вказує, що виконавчий напис вчинено без надіслання іпотекодавцям та боржнику письмової вимоги щодо усунення порушень основного зобов'язання та що в порушення чинного законодавства, сума неустойки зазначена в виконавчому написі в іноземній валюті, а не у національній грошовій одиниці. Крім того, зазначає, що виконавчий напис вчинено без з'ясування питання щодо безсиіриості заборгованості.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 грудня 2012 року в задоволенні позову Старікової Людмили Петрівни до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірини Вікторівни, Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню- відмовлено.
В апеляційній скарзі Старікова Л.П. просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Старікової Л.П., посилаючись на те, що рішення першої інстанції необгрунтоване, винесено без з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи і таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не дав оцінки обставині, що банк направив позивачу повідомлення-вимогу з меншою сумою боргу, а до нотаріуса в збільшеному розмірі, що є підтвердженням різності сум заборгованості, неоднозначності та спірності, та суперечить вимогам Законів України „Про іпотеку", „Про нотаріат", інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінку обставині, що банк повинен був проінформувати позивача про збільшений розмір заборгованості, або звернутися до відповідача із заявою про вчинення виконавчого напису лише на ту суму заборгованості, яка була зазначена у вимозі, про яку був обізнаний позивач та яку останній не оспорював.
Крім того Старікова Л.П. вказує, що районний суд не дав належної оцінки доводам позивача про те, що вона не отримувала повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису та не перевірив її доводів про те, що виконавчий напис міг бути виданий лише в разі безспірності заборгованості, оскільки, виконавчий напис вчинено на суму заборгованості, яка не відповідає сумі заборгованості, про яку повідомлялось позичальника. Також при вирішенні спору, суд не застосував положення ст. 47 Конституції України, відповідно до яких звернення стягнення на житло може здійснюватись виключно за судовим
рішенням, а виконавчий напис відповідача не є судовим рішенням.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Старіковій Л.П. суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ „Укрсоцбанк" звернувшись до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, реалізував своє право на захист свого цивільного права, а нотаріус на підставі наданих банком документів, вчинив виконавчий напис у відповідності з вимогами законодавства України.
Проте, до такого висновку суд першої інстанції дійшов без достатнього з'ясування всіх обставин справи та вимог закону, а тому колегія суддів апеляційного суду з таким висновком погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що 18.01.2008 року між Старіковою Л.П. та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ „Укрсоцбанк") було укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 935/2-003, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 34300 дол. США зі сплатою 13.5% річних.
З метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань за кредитним договором, між Старіковою Л.П., Старіковою А.С., Старіковою О.С., Стариковим Є.О. та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк" 19 січня 2008 року було укладено іпотечний договір, за яким майнові поручителі надали в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Елеваторна, 8а, кв. 44.
Статтею 4 цього договору передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання (п.п. 4.1, 4.2.).
В п. 4.5. вказаного договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя за своїм вибором обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі і на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому
передбачено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження (п.4.7.).
13 вересня 2010 року банком направлені повідомлення боржнику та його майновим поручителям про необхідність повернути поточну заборгованість за кредитним договором, яка станом на 13.09.2010 року становила 10621,12 (Десять тисяч шістсот двадцять один долар США 12 центів), а саме: - прострочена заборгованість по кредиту у розмірі 3895,00 доларів США; - прострочена заборгованість по процентам у розмірі 6726,12 доларів США, повідомивши, що в разі невиконання вимог, останні повинні будуть повернути всю суму кредиту, що буде становити 41 026, 12 доларів США з нарахованими відсотками та штрафними санкціями, попередивши про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вказаних вимог. Письмові повідомлення поручителями отримані 16.09.2010 року (а.с.35-42).
04.04.2011 року ПАТ „Укрсоцбанк" у зв'язку з невиконанням вимог банку, викладених у повідомленні від 13 вересня 2010 року, звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. заявою про вчинення виконавчого напису.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. було вчинено виконавчий напис № 2309 від 21 червня 2011 року, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру за адресою м. Чернігів, вул. Елеваторна, 8а, кв.44., що належить на праві власності Старіковій Л.П., Старіковій А.Є., Старіковій О.С., Старикову С.С. та за рахунок отриманих від реалізації рухомого майна коштів запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі 49 444 дол. США 28 центів, що згідно курсу НБУ станом на 04.04.2011 рік становить 393 576 грн. 46 коп., з зазначенням строку за який проводиться стягнення з 04.04.2010 року по 04.04.2011 рік.
Статтею 33 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотеко держателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 87 Закону України „Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 88 Закону України „Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Як зазначено в ч. 4 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень.
Відповідно до ч. 1 п. -284 вказаної Інструкції нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Заборгованість або інша відповідальність боржника визначається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України (ч. 2 п. 284 Інструкції).
Пунктом 286 Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
До предмету доказування у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, також входять обставини, які свідчать про існування між боржником та стягувачем спору щодо заборгованості.
Між тим, згідно матеріалів справи розмір нарахованих сум боргу, зазначених в оспорюваному виконавчому написі нотаріуса, не співпадають з розміром сум, які вказував банк у повідомленні від 13.09.2010 року.
Так, в повідомленнях банку боржнику та його майновим поручителям про сплату заборгованості її розмір, станом на 13.09.2010 року, становить 10 621, доларів США, при цьому боржників повідомлено, в разі невиконання вимог, останні повинні будуть повернути 41 026, 12 доларів США з нарахованими відсотками та штрафними санкціями, однак згідно вчиненого виконавчого напису запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі 49 444 дол. США 28 центів.
Тобто, судом першої інстанції залишено поза увагою наявність різниці у вказаних у повідомленні та виконавчому написі сумах, що свідчить про те, що сума заборгованості не є безспірною, оскільки вимога про сплату заборгованості відрізняється від суми заборгованості, на яку вчинено виконавчий напис нотаріуса та є більшою за неї.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що заборгованість, яка виникла у зв'язку з порушенням умов договору відновлюваної кредитної лінії № 935/2-003 від 18.01.2008 року та на підставі якого вчинено оспорюваний виконавчий напис нотаріуса, не може вважатися безспірною і такою, що не потребує додаткового доказування, а відтак і не може стягуватись шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а тому, враховуючи, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню не позбавляє права іпотекодержателя відповідно до положень ст.ст. 12, 33, 35 Закону України «Про іпотеку» звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку, зокрема з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції вирішуючи спір не дав належної оцінки вищевказаним обставинам, невірно визначився із спірними правовідносинами, неправильно застосував норми матеріального права та не спростував доводи позивача, що призвело до хибного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
З урахуванням встановлених обставин та наданих суду доказів, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову Старікової Л.П. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною.
Керуючись ст.ст. 87, 88 Законом України „Про нотаріат", ст.ст. 33, 35 Законом України „Про іпотеку", Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
Апеляційну скаргу Старікової Людмили Петрівни задовольнити.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 грудня 2012 року скасувати.
Позов Старікової Людмили Петрівни до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірини Вікторівни, Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.


Головуючий:


*2590*1242451*1*