Справа № 1522/4030/12
Провадження № 2/522/1132/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 червня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого-судді Чернявської Л.М.,
при секретарі Лещенко О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання третейської угоди недійсною,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської філії ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просить суд визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у Договорі про надання відновлювальної кредитної лінії. В обґрунтування зазначеної вимоги позивач вказує, що 16.08.2007 р. між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») був укладений Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157. В пункті 6.2 ст. 6 Договору міститься третейське застереження, яке не відповідає вимогам законодавства та порушує його права.
29 травня 2013 року від позивача надійшла заява, в якій він просив замінити первісного відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» належним відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з чим ухвалою суду було замінено первісного відповідача на ПАТ «Укрсоцбанк».
Сторони в судове засідання не з'явились, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином. 29 травня 2013 року представник позивача звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157 (далі Договір), згідно умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 68 000 доларів США до 15.08.2022 р. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13.35 % річних.
Відповідно до п. 1.2 Договору кредит надавався позичальнику на споживчі потреби.
Згідно п. п. 22, 23
ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач
- фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
У відповідності до ч. 1
ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» д
оговір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Як вбачається з рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 в аспекті конституційного звернення положення
пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до ч. 1, 2, п. 10 ч. 3
ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Відповідно до ч. 1
ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як зазначено відповідачем у своїх запереченнях, на момент укладення Договору з ОСОБА_1 існувала типова форма кредитного Договору, яка була розроблена ПАТ «Укрсоцбанк».
Як вбачається з правової позиції Конституційного Суду України, яка була викладена у рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011, кредитний договір який має вид формуляру та іншу стандартну форму є договором приєднання (ч. 1
ст. 634 ЦК України).
Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що позивач мав реальну можливість змінити умови договору, шляхом складання протоколу розбіжностей та остаточного погодження запропонованих умов у головному офісі ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки, як зазначалося вище, відповідно до ч. 1
ст. 634 ЦК України договір приєднання, яким є договір, укладений між позивачем та відповідачем, виключає таку можливість.
За вказаних обставин, суд доходить до висновку, що умова Договору, яка містила третейське застереження (п. 6.2 ст. 6) була обов'язковою для позивача на час укладення Договору, і позивач не мав реальної можливості внести свої пропозиції щодо зміни умов Договору.
В п. 6.2 ст. 6 Договору міститься третейське застереження, наступного змісту: «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись
ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Білоконем Юрієм Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Мороз Оленою Анатоліївною у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий вищезазначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків».
Відповідно до ч. 2
ст. 12 Закону України «Про третейські суди», якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.
Як вбачається, з тексту Договору регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не був невід'ємною частиною Договору та не надавався позивачу разом із Договором, що в свою чергу виключало можливість останнього ознайомитися з його змістом та умовами розгляду справи у третейському суді.
За вказаних обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо захисту його прав, як споживача, оскільки положення п. 6.2 ст. 6 Договору є несправедливими.
Обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду є належність форми і змісту третейської угоди та наявність у ній всіх істотних умов.
Згідно ч. ч. 1, 2, 5
ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. При вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.
З тексту третейського угоди (застереження) видно, що регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не розглядався, як невід'ємна частина угоди, також не визначений предмет спору, з якого сторони можуть звернутися з позовом до третейського суду, не вказані сторони та їх місце знаходження, не зазначено дату та місце укладення третейського застереження, або посилання на умови Договору, які містять відповідні відомості.
Варіант третейського застереження, рекомендований Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, який міститься в матеріалах справи, також підтверджує невідповідність третейського застереження наведеного у Договорі вимогам
ст. 12 Закону України «Про третейські суди».
Крім того, зазначення у типовій формі Договору (договору приєднання) конкретного третейського суду та суддів, також позбавило права позивача на вибір третейського судді та третейського суду, що є порушенням положень
статті 14 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено, що сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що Асоціація українських банків являється засновником постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, членом якої на момент підписання Договору також був ПАТ «Укрсоцбанк», відповідач з самого початку перебував у більш вигідному становищі ніж позивач, що в свою чергу свідчить про порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно ч. 1
ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому
ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-3/2008 від 10.01.2008 року було визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин є видом недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.
Як вбачається із узагальнення
Практики застосування судами Закону України «Про третейські суди» Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати вимогам встановленим цивільним законодавством.
Третейське застереження, зазначене у Договорі, порушує права позивача, оскільки позбавляє його права на судовий захист, право вибору суду щодо підсудності справи, право на звільнення від сплати державного мита передбаченого
ст. 22 Закону України «Про захист прав споживача» тощо.
У відповідності до 27
ЦК України правочин, що обмежує можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
Відповідно до
ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, невідповідність третейської угоди у вигляді третейського застереження у Договорі вимогам цивільного законодавства, є підставою вважати таку третейську угоду нікчемною на підставі
ст. 228 ЦПК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина.
Згідно
ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що права позивача порушені і підлягають захисту шляхом визнання недійсною третейської угоди (застереження), що наведене у п. 6.2 ст. 6 Договору.
Щодо посилань відповідача про порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду, суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3
ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Але відповідач у своїх запереченнях не заявив вимогу про застосування строку позовної давності.
Крім того, відповідно до
ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Зі змісту частини 1
статті 261 ЦК України вбачається, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи зазначене, строк позовної давності слід відраховувати не з моменту підписання Договору, а з моменту коли ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що про порушення його прав йому стало відомо після отримання в січні 2011 року з Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків ухвали від 29 грудня 2010 року про відкриття провадження у справі № 1978/10 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, у зв'язку з чим він мав усвідомити про неможливість захисту своїх прав у суді загальної юрисдикції відповідно до визначених процесуальним законодавством України правил підсудності та розгляду справ.
За вказаних обставин, доводи відповідача щодо звернення позивача до суду після спливу строку позовної давності не приймаються до уваги.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на підставі ч. 3
ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 114 грн. 70 коп.
Керуючись ст. ст.
3,
60,
88,
212,
214,
215 ЦПК України, ст. ст. 8, 55, 124, 126, 129 Конституцій України ст. ст.
27,
203,
215,
217,
256,
257,
261,
267 ЦК України, ст. ст.
1,
11,
22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст.
1,
5,
12,
14 Закону України «Про третейські суди», суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання третейської угоди недійсної задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у п. 6.2. ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157, укладеного 16 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29) на користь держави судовий збір у сумі 114 (сто сім) 70 копійок.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області, через Приморський районний суд міста Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
Приморського районного
суду міста Одеси Л .М. Чернявська
14.06.2013
Інформаційне джерело:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/31879637
