Суд відмовив у позові фінустанові у стягненні іпотечного майна з іпотекодавця (майнового поручителя) за непогашеним кредитом - майнового поручителя захищала Юридична компанія "Закон Слова"

   13.03.2014 року Апеляційний суд відмовив у позові фінансовій установі в стягненні з іпотекодавця (майнового поручителя) іпотечного майна за непогашеним кредитом - майнового поручителя захищала Юридична компанія "Закон Слова".

     Знайомтесь з рішенням:

   АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  МІСТА КИЄВА

    03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц /796/1100/2014
                                                                                    Головуючий в суді 1 інстанції  -  МорозовМ.О.
                                                                                                                    Доповідач   -  Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 березня 2014  року  колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва  в складі:        

                    головуючого  судді      Ящук Т.І.

                                     суддів                             Немировської О.В.,  Чобіток А.О.

                                     при секретарі                 Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу  за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана його представником ОСОБА_3,  на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановила:

В липні 2011 року позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з  позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна»  заборгованість за кредитним договором в сумі 51 707, 65 доларів США,  що еквівалентно 412 239 грн. 23 коп.,   та пеню на суму 147 707 грн. 97 коп., що разом складає 559 947 грн. 20 коп.;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 51707, 65 доларів США,  що еквівалентно 412 239 грн. 23 коп.,   та пеню на суму 147 707 грн. 97 коп., що разом складає 559947 грн. 20 коп.  шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 78,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виключно в межах заставного майна в частині квартири, що складається з 1/4частини квартири та 1/12 частини квартири, що разом складає 1/3 частини предмету іпотеки.

- стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» витрати на оплату судового збору в розмірі 1700 грн. та витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в  розмірі 120 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2012 року позов задоволено.  

Стягнуто солідарно  з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна»  заборгованість за кредитним договором в розмірі 51 707, 65 доларів США,  що еквівалентно 412 239 грн. 23 коп.,  та 147 707 грн. 97 коп. - пені, а всього -  559947 грн.  20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 51707, 65 доларів США, що еквівалентно 412 239 грн. 23 коп., та 147 707 грн. 97 коп. пені, а всього - 559 947 грн. 20 коп., шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 78, 30 кв.м, в будинку АДРЕСА_1, виключно в межах заставного майна в частині квартири, що складається з 1/4 частини квартири та 1/12 частини квартири, що разом складає 1/3 частину предмету іпотеки.

Стягнуто з ОСОБА_4 та  ОСОБА_5 в рівних частках на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судові витрати в розмірі по 606 грн. 66 коп. з кожного, а з ОСОБА_2 - 1026 грн. 66 коп.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.11.2010 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договору та повернення грошових коштів - задоволено. Розірвано усний договір про надання послуг по забезпеченню необхідної документації та отримання дозволу для реалізації проекту будівництва житлового будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Стягнуто з ОСОБА_7 користь ОСОБА_6 грошову суму в розмірі 543 900 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн., судовий збір в розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., а всього: 550 720 грн. 00 коп.

            Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

            Зазначала, що суд першої інстанції допустив стягнення на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за відсутності договору щодо заміни кредитора, укладеного у нотаріальній формі.  Також суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 513 ЦК України, стягнув житло за відсутності у матеріалах справи договору, зареєстрованого у державному реєстрі про перехід права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», так як договір іпотеки був зареєстрований у державному реєстрі. Крім того, в судовому засіданні процесуально не вирішувалось питання про залучення нового відповідача, згідно з ч.2 ст.208 ЦПК України, та відповідна ухвала не постановлялась.  Також, судом не могло вирішуватись питання про приєднання до матеріалів справи уточненої позовної заяви, оскільки така відсутня у матеріалах справи.

            Вказувала, що суд першої інстанції не дослідив, що позивач в розрахунку заборгованості по пені  нарахував пеню на завищені суми кредитних платежів, які не співпадають з сумами нарахованих кредитних платежів, при співставленні з «Графіком платежів» Додаток №1 до кредитного договору  за відповідні періоди, оскільки пеня за 08.02.2011 року повинна була нараховуватись на суму 620, 71 доларів США, а не на 10396, 20 доларів  США. Також за інші періоди позивач брав для розрахунку завищені суми кредитних платежів.  

            Крім того, суд першої інстанції в порушення ст.1, ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» розглянув справу за відсутності ліцензії ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на залучення фінансових активів (повернення кредитів, процентів), на підставі якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» може вимагати від відповідачів стягнення процентів, пені, кредиту коштів за кредитним договором, який є фінансовою послугою в національній або іноземній валюті.

            В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити; представник позивача вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

            Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання повторно не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, колегією суддів визнано за можливе розглянути справу в їх відсутності.

             Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши  осіб, які з'явились в судове засідання,  дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

            Судом першої інстанції встановлено, що  08.10.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна»,  та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 39827 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка у розмірі 5, 99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку (позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), на строк до 08.10.2022 року.

В забезпечення своєчасного виконання кредитного договору між банком та ОСОБА_5  було укладено договір поруки від 08.10.2007 року, згідно якого поручитель прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання  ОСОБА_4 його зобов'язань перед банком за кредитним договором.

Крім того,  з метою забезпечення виконання зобов'язання  по кредитному договору між ЗАТ «ОТП Банк» та  ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 був укладений договір наступної іпотеки (майнової поруки) від 08.10.2007 року, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира, загальною площею 78, 30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 16.06.2011 року становить:  по залишку кредиту  - 38 803, 62 доларів США, що еквівалентно 309 361, 86 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, суми несплачених відсотків за користування кредитом, яка розрахована за період з 10.02.2009 року по 16.06.2011 року - 12 904, 03 доларів США, що еквівалентно 102 877 грн. 37 коп. за офіційним курсом НБУ па дату проведення розрахунку заборгованості, пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 05.11.2010 року  по 16.06.2011 року в розмірі 147 707 грн. 97 коп., а всього заборгованість становить 51707, 65 доларів США, що еквівалентно 412 239 грн. 23 коп.,  та 147707 грн.  97 грн. - пені.

Оскільки відповідачами не було дотримано умов кредитного договору, банком було здійснено вимогу про дострокове стягнення заборгованості у повному обсязі, направивши вимоги від 05.09.2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, але протягом 30 днів заборгованість відповідачами не була погашена.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 08.10.2007 року.

            Встановивши, що ні позичальник, ні поручителі не здійснили у повному обсязі сплату кредиту та відсотків, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач набув право вимагати погашення кредиту та відсотків, відшкодування збитків, завданих відповідачами внаслідок невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору.

            Враховуючи викладені обставини та посилаючись на положення ст. 525, 526, 533, 553, 554, 1050, 1054, 1077-1079 ЦК України,  ст. 7,11 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості із боржника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_5, а також про стягнення зазначеної суми заборгованості із майнового поручителя ОСОБА_2 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в частині майна, що належить на праві власності ОСОБА_2 - 1/3 частини квартири.

            З висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості із відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 колегія суддів погоджується, вважає їх законними,  обґрунтованими і  такими, що  відповідають обставинам справи. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.   Норми матеріального права у цій частині застосовані правильно.

            Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності у позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимагати від відповідачів сплати заборгованості, відсотків та пені, що належать до сплати за умовами кредитного договору, укладеного із ЗАТ «ОТП Банк», колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

            Так, з матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», з яким відповідач ОСОБА_4 уклав кредитний договір № ML-008/376/2007 від 08.10.2007 року.

05 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, зокрема, за кредитним договором №МL-008/376/2007 від 08 жовтня 2007 року укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4  За даним договором ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло права вимоги, що є дійсним на дату набрання чинності договором, щодо сплати суми основного боргу, сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу та  штрафних санкцій ( а.с. 28-41).

            Як вбачається з витягу з додатку № 2 до договору купівлі-продажу  кредитного портфелю, станом на час укладення вказаного договору, сума заборгованості ОСОБА_4 за кредитом становить 38 803,62 долари США;  сума заборгованості за процентами - 9 776,87 доларів США ( а.с. 41).

            Пунктом 3.3. договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року встановлено, що у зв'язку з продажем кредитного портфелю до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» переходять права за кредитними договорами: покупець набуває усі права вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, правами вимоги до боржників щодо сплати процентів нарахованих на суму основного боргу, а також права вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій; право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за кредитними договорами з дати набрання чинності.

            Відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України  28.02.2011 року серії ФК № 241, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» надає види фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова  компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: надання факторингу.

            Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

            Крім того, 05 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір комісії, за яким комітент уповноважує комісіонера діяти від свого імені, але в інтересах комітента, щодо вчинення правочинів, пов'язаних з обслуговуванням кредитного портфелю, а саме: приймати платежі за кредитними договорами від боржників, поручителів у національній та іноземній валюті. У випадку отримання  платежів  від боржників, поручителів за кредитними договорами у іноземній валюті - конвертувати кошти в іноземній валюті в українські гривні та перераховувати їх на користь комітента.

            З вищевикладеного вбачається, що після укладення між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»  договору купівлі-продажу кредитного портфелю, до позивача перейшло право нараховувати проценти за користування кредитом та штрафні санкції за невиконання або неналежне виконання умов кредитного договору відповідачем.

            Доводи апеляційної скарги відповідача щодо невірного розрахунку заборгованості колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки наявні у матеріалах справи докази щодо розміру заборгованості відповідачем не спростовані. Зокрема, як вбачається зі змісту досудової вимоги  АТ «ОТП Банк» від 02.09.2009 року на ім'я ОСОБА_4, загальний розмір непогашеного кредиту складає 38 803,62 долари США, така ж сума зафіксована у витягу з додатку № до договору купівлі-продажу кредитного портфелю,  і ця ж сума залишається несплаченою станом на 16.06.2011 року, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості ( а.с. 19,41).             Також вбачається, що розмір відсотків станом на 05.11.2010 року становив 9 776,87 доларів США, а станом на 16.06.2011 року  сума заборгованості по відсотках становить 12 904,03 долари США.

            Крім того, позивачем за період з 10 січня 2011 року по 16 червня 2011 року нараховано пеню на загальну суму 18 524,86 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить 147 707 грн. 97 коп.

            Доводи представника апелянта про невірний розрахунок пені колегія суддів не приймає до уваги, оскільки  пунктом 4.1.1 кредитного договору передбачено, що за порушення  прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування  кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку  пеню в розмірі  1%  від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки.

            Таким чином, за змістом вказаного пункту договору, базою для нарахування пені є не одноразовий несплачений щомісячний платіж, а «сума несвоєчасно виконаних  боргових зобов'язань», тобто загальний розмір несплаченої за графіком суми кредиту та  суми нарахованих відсотків станом на день нарахування пені.

            Інших доводів, які б спростовували розрахунок суми заборгованості та суми нарахованої пені, апеляційна скарга відповідача  не містить.  Можливості  застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України колегія суддів не вбачає, оскільки у даному випадку відсутні правові підстави, визначені у вказаній нормі.

            Решта доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції щодо визначення розміру заборгованості за кредитним договором - не спростовують.

            Разом з тим, доводи апелянта щодо відсутності в матеріалах справи доказів, що підтверджують позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів вважає обґрунтованими.

            Як вбачається з матеріалів справи, 08 жовтня 2007 року від ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір наступної іпотеки № РМL-008/376/2007 (майнової поруки), відповідно до якого відповідачі, що є співвласниками ( по 1/3 частині кожен) квартири АДРЕСА_1,  передали її в іпотеку другої черги для забезпечення виконання зобов'язань  боржника ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором.

            Відповідно до п.3.5 договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 року,  продавець зобов'язаний передати права за окремими договорами застави та/або договорами  іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно.

            Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

            Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

            Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

            Проте  матеріали справи не містять  доказів укладення між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки,  а тому висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки на користь позивача є необґрунтованим.

            Надання представником позивача в суді апеляційної інстанції копії нотаріально посвідченого договору про відступлення права вимоги від 05.11.2010 року без доказів на підтвердження  проведення державної реєстрації такого відступлення, а також даних про те, що іпотекодержатель повідомляв іпотекодавця ОСОБА_2 про відступлення прав за іпотечним договором - не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

            Крім того, зі змісту договору наступної іпотеки № РМL-008/376/2007  вбачається, що зазначена іпотека є іпотекою  другої черги, а договір іпотеки першої черги №РМL-008/111/2007 укладений між іпотекодавцями та ЗАТ «ОТП Банк» 20 березня 2007 року.

            Відповідно до ст. 13 Закону України «Про іпотеку», при зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

            Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

            Однак матеріали справи не містять жодних даних на підтвердження чинності  наступної іпотеки за даним договором № РМL-008/376/2007   на час ухвалення рішення.

            Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, а позовні вимоги у цій частині - недоведеними.  Тому  рішення Святошинського районного суду м. Києва в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити.

            Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду про задоволення позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_2, то рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, оскільки судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України, що складаються зі сплаченого судового збору 1700 грн. та витрат на ІТЗ -120 грн., підлягають стягненню з двох відповідачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у рівних частинах з кожного. У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, судові витрати,  в тому числі на оголошення в пресі про виклик до суду -  420 грн.,   з нього на користь позивача стягненню не підлягають.

Керуючись  ст.ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218  ЦПК  України, колегія суддів

вирішила:

            Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -  задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2012 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором на загальну суму 559 947 грн. 20 коп. шляхом звернення стягнення на іпотечне майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1  в межах заставного майна  - в 1/3 частині квартири.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2012 року - в частині стягнення судових витрат - змінити, виклавши рішення у цій частині в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП «Факторинг Україна» судові витрати в  розмірі  по  910 грн. з кожного.

В іншій частині  рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2012 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може  бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

  Головуючий :                                 Судді:  

Суд встановив, що позичальник має право неповертати кредит, проценти - захист здійснила Юридична компанія "Закон Слова"

06.03.2014р. Дарницький районний суд м.Києва відмовив ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у стягненні іпотечного кредиту, процентів, пені - захист клієнта здійснював директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О.

Суд встановив, що позичальник не повинен повертати кредит, проценти і не повинен платити пеню за прострочення іпотечного кредиту, тому він не є боржником за банківським кредитом.

Крім того, у такого позичальника залишається іпотечне майно на яке банк не має право на стягнення, тому іпотека за кредитом є припинена.

За юридичним захистом звертайтесь до Юридичної компанії "Закон Слова" центральний і східний регіон - 093 5814217, Західний регіон - 098 2352012

Знайомтесь з рішенням:

        

        ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА        

справа № 753/11525/13-ц

                                          провадження № 2/753/393/14    

  Р І Ш Е Н Н Я  

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді          Сирбул О.Ф.

при секретарі                     Семенченко Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині,

встановив:

У липні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в позовних вимогах просив стягнути  з ОСОБА_3  на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № ML-017/028/2008 від 06.08.2008 р. від 06 серпня 2008 року в розмірі 38 171 доларів США 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. та 1 113 640,95 грн., що разом складає 1 418 748,07 грн., судовий збір в розмірі 3 441,00 грн.

ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині та просив визнати недійсним кредитний договір № ML-017/028/2008 від 06.08.2008 р., в частині п. 4.1.1.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до розгляду в одному провадженні з позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судовому  засіданні представник позивача по первісному позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - ОСОБА_2 первісний позов підтримала, проти зустрічного позову заперечувала та просила задовольнити позовні вимоги по первісному позову у повному обсязі, у задоволені зустрічного позову - відмовити.

Представник відповідача по первісному позову ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив застосувати строк позовної давності та з цих підстав у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов просив задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представник відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.  

06 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (надалі - Відповідач/Позичальник) та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є АТ «ОТП Банк» (надалі - Банк), був укладений Кредитний договір № ML - 017/028/2008 (надалі - Кредитний договір). Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1. Частини № 1 Кредитного договору. Цільове використання кредиту - на споживчі цілі.

Відповідно до умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 35 525,00 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку (Позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Позичальника від 06 серпня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку.

В свою чергу Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором  (п. 2 частини № 1 кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені Кредитним договором.

На підставі статті 1054 Цивільного кодексу України позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених договором.

Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись Позичальником щомісяця.

За умовами Кредитного договору та Додаткового договору Позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушив умови відповідних договорів.

За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 Кредитного договору.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України.

Станом на 04 березня 2013 року у Позичальника за Кредитним договором № МL-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року існує заборгованість перед Банком в сумі 38 171 доларів СІІІА 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 1 113 640 (один мільйон сто тринадцять тисяч шістсот сорок) гривень і 95 копійок, що складається з: залишку заборгованості за кредитом у сумі 34 969 доларів США і 97 центів; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 3 201 доларів США і 82 цента; пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 1 113 640,95 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Невиконання Позичальником умов Кредитного договору на підставі п. 1.9.1. Кредитного договору дає право Позивачу достроково вимагати виконання боргових зобов'язань за кредитом у Позичальника.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі - Позивач) прийняло право вимоги за кредитним договором № МL-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Відповідачем.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Відповідача за кредитним договором № МL-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року.

          Під час розгляду справи, представник відповідача по первісному позову ОСОБА_4 заявив клопотання про застосування строків позовної давності до всіх нарахувань позивача, що перевищують строки позовної давності, посилаючись, постанову судової  палати у цивільних та господарський справах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс 13, яка є обов'язковою для всіх судів України, згідно ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

З матеріалів справи вбачається, що 03.11.2009 року згідно опису вкладення в цінний лист, АТ «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22-2/219509 від 27.10.2009 р., кредитор на підставі п. 1.9. Кредитного договору вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, зокрема повного погашення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів США (а.с. 136).

Відповідно до п. 1.9. Кредитного договору, зобов'язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідач отримав вищевказану вимогу та не виконав її протягом 30 днів, внаслідок чого, право АТ «ОТП Банк» на дострокове стягнення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів США було порушене Відповідачем, про що кредитор знав, однак до суду в межах строків позовної давності не звернувся, що є підставою для відмови у позову, згідно ч. 4 ст. 267, ст. 266 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення  споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки, кредитор - АТ «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22-2/219509 від 27.10.2009 р., в якій на підставі п. 1.9. Кредитного договору № МL-017/028/2008 від 06.08.2008 р. вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, в тому числі повного повернення всієї суми кредиту 34 969,97 доларів США, які не були виконані Відповідачем до 03.12.2009 року.

В зв'язку з тим, що право кредитора на стягнення всієї суми кредиту було порушене Відповідачем з 03.12.2009 року, тому перебіг строку позовної давності почався з 04.12.2009 р.  та закінчився 04.12.2012 р.

Так як, позовна заява Позивача подана 05.07.2013 р., а строк позовної давності за основним зобов'язанням закінчився 04.12.2012 р., то позовна давність щодо стягнення кредиту, відсотків та пені закінчилася.

          Відповідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Так, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази направлення відповідачу по первісному позову доказів, що підтверджують про перехід до нового кредитора прав у зобов'язанні, якими є договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідні додатки до нього, у зв'язку з чим відповідач застосував гарантоване йому право згідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, позивач виявив власне волевиявлення та вільну внутрішню волю під час укладання оспорюваного кредитного договору, про що свідчать підписи позивача на кожній сторінці договору, що також не оспорювалось представником позивача в судовому засіданні.

Як вбачається з преамбули частини № 1 кредитного договору укладаючи цей договір, позичальник попередньо ознайомлений з вимогами чинного законодавства України щодо недійсності правочинів, розуміє значення своїх дій та діє добровільно.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Тобто про зміну курсу долара США по відношенню до гривні банки України дізнаються після того як це питання вирішується на рівні НБУ. Позивач по зустрічному позову, вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний ризик і достовірно знав про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долара США. Звертаючись до банку із заявою про надання кредиту позивач по зустрічному позову обрав валюту кредитування на власний розсуд саме у доларах США, оскільки відсоткова ставка за даною валютою була вигідною позивачу.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог  розумності і справедливості.

          Відповіднодо ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умови договору можуть бути визнані в разі, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Однією з підстав визнання умов договору несправедливими є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі, як це передбачено п. 11 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, як вбачається з пунктів 1, 2 абзацу 4 частини 4 ст. 18 вказаного Закону положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої статті 18 не застосовуються до операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а також договорів про купівлю-продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати  певну  суму  грошей,  будь-яка гарантія,  будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на  зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті.

Відповідно до п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №  9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», «Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним».

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши осіб, які приймали участь у справі, з'ясувавши обставини справи, приходить до висновку, що слід застосувати встановлену Цивільним кодексом України позовну давність та у задоволені первісного позову відмовити. Посилання відповідача по первісному позову на те, що кредитний договір укладений в порушення вимог чинного законодавства не знайшов своїх підтверджень під час розгляду справи, тому у задоволенню зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 6, 203, 253, 256, 257, 261, 266, 267, 512, 514, 517, 526, 530, 625,  629, 631, 638, 1050, 1054 ЦК України, п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №  9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 11, 18 Законом України «Про захист прав споживачів» та на підставі ст.ст. 3, 10, 11, 15, 60, 208, 209, 214, 215, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          

У задоволені позову ОСОБА_2, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький  районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено  без участі особи,  яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя:

Юридична компанія "Закон Слова" вітає зі святом 8 березня!

Дорогоцінні Жіночки! 

Чоловіча половина команди Юридичної компанії "Закон Слова" вітає Вас зі святом 8 березня! Бажаємо Любові Батька Небесного, ніжності Святого Духа і бути улюбленими донечками Ісуса Христа! 

Цінуємо Вас!!! 

Дякуємо Богу за Вас!!! 

Ви молодці!!!!!

Постанова ВСУ від 29.01.2014 у справі №6-155цс13 припинення поруки через 6 місяців

                               

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ          

29 січня 2014 року                                                                                    м. Київ
          
          

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Онопенка В.В., Охрімчук Л.І.,Патрюка М.В.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,-   розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року,

                                                   в с т а н о в и л а :

                              У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_10 і ОСОБА_11, посилаючись на те, що на підставі генеральної кредитної угоди від 22 березня 2006 року           № 014/02-07/4-9241 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_10 було укладено три кредитних договори, за умовами яких банк надав  йому в тимчасове користування  на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти. З метою забезпечення  виконання   ОСОБА_10  своїх  зобов'язань за кредитними

договорами 18 жовтня 2007 року банком  укладено   договір  поруки  з ОСОБА_11,  до  якого  протягом   2008-2011 років   вносились  зміни на

підставі додаткових угод. Оскільки ОСОБА_10 порушив умови договорів кредиту і допустив заборгованість, позивач просив достроково солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_10 і ОСОБА_11    заборгованість за кредитними договорами в  сумі 197 823 грн 73 коп.

       

          У вересні 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав до суду додаткову заяву, в якій зазначив, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_10  кредитного договору від 3 листопада 2008 року були укладені договори поруки від 25 лютого 2009 року  з ОСОБА_11, а            також з ОСОБА_13, за укладеними договорами поруки боржник і поручителі відповідають за виконання умов кредитного договору як солідарні боржники.

        Оскільки ОСОБА_10 порушив умови договорів кредиту і допустив заборгованість, позивач просив достроково стягнути солідарно з відповідачів  заборгованість: 156 236 грн 10 коп.  з ОСОБА_10 і ОСОБА_11  за договором кредиту від 23 квітня 2008 року, а також 298 499 грн 68 коп.  з ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_13 за договором кредиту від 3 листопада 2008 року.

    Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 грудня 2012 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, постановлено: стягнути солідарно з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь Хмельницької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року № 014/02-07/4-9532  в розмірі 197 823 грн 73 коп.; за кредитним договором від 23 квітня 2008 року                  № 01/02-07/1-2-183  - 159 236 грн 10 коп.; за кредитним договором від                3 листопада 2008 року № 014/02-07/1-2-404 стягнути солідарно з   ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 заборгованість у розмірі 292 356 грн 55 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.          

          

      Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 20 березня       2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_13 скасовано,  ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_13 відмовлено.

     Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

    У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року та ухвалити постанову, якою задовольнити касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини четвертої статті 559 та статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).                        

        На підтвердження   своїх доводів  ПАТ  «Райффайзен Банк Аваль» надало  

до  заяви  ухвалу  колегії  суддів  судової  палати у цивільних  справах   Вищого

спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від    7 серпня 2013 року.

                              

       Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 25 листопада 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі -

ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і

тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

          2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої  визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час  розгляду справи встановлено, що 18 жовтня 2007 року в межах генеральної кредитної угоди від 22 березня 2006 року між                        ОСОБА_10 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» було укладено  кредитний договір № 014/02-07/4-9532, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_10 у тимчасове користування грошові  кошти в розмірі 160 000 грн  зі сплатою 12,25 % річних, а ОСОБА_10 зобов'язався повернути їх до 6 травня 2017 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року № 014/02-07/4-9532  між банком та ОСОБА_11 того ж дня укладено договір поруки.        

23 квітня 2008 року між ОСОБА_10 та ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» було укладено  кредитний договір № 014/02-07/1-2-183, відповідно до якого банк надав ОСОБА_10 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 35 000 доларів США зі сплатою 14,75% річних, а ОСОБА_10 зобов'язався повернути їх до 5 травня 2017 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 014/02-07/1-2-183  між банком та ОСОБА_11 13 липня 2009 року укладено договір поруки                    № 12/03-14/1-2-15.                            

3 листопада 2008 року між ОСОБА_10 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено  кредитний договір № 014/02/1-2-404, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_10 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 198 810 грн зі сплатою 21,5% річних, а  ОСОБА_10 зобов'язався повернути їх до 5 травня 2017 року.

                              З метою забезпечення виконання ОСОБА_10  своїх  зобов'язань за

кредитним договором від 3 листопада 2008 року   № 014/02/1-2-404  між банком

і ОСОБА_13 25 лютого 2009 року  укладено договір поруки,  того ж дня укладено договір поруки й з ОСОБА_11  

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_10 взятих за кредитними договорами  зобов'язань 26 жовтня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»  направив ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 повідомлення про дострокове повне погашення заборгованості.            

Позовні вимоги до ОСОБА_13 про стягнення заборгованості за кредитним договором були пред'явлені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»           18 вересня 2012 року.

          Пунктом 1.9 кредитного договору від 3 листопада 2008 року                    № 014/02/1-2-404  передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником або поручителем свої боргових та інших зобов'язань за цим договором або договором поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Згідно з пунктом  3.5 договору поруки від 25 лютого  2009 року                     № 12/03-14/1-2-09/1 передбачено, що поручитель приймає на себе зобов'язання у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому банком в письмовій вимозі протягом 5-ти банківських днів з дня отримання відповідної письмової вимоги банку.            

          

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконує умови кредитних договорів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з позичальника і поручителів.

          

          Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення   заборгованості  за  кредитним договором від  3 листопада 2008 року  з     ОСОБА_13 та  ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з  яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, згідно з якими  порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців.

                              

          Проте  у наданій  для порівняння  ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2013 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судове рішення про відмову в задоволенні позову щодо визнання поруки припиненою, виходив із того, що строк виконання основного зобов'язання був встановлений 4 жовтня 2022 року, зміна цього строку на       21 вересня 2009 року не є зміною строку виконання зобов'язання,  а є  санкцією

за порушення виконання зобов'язання, передбаченого кредитним договором.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним  різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.            

          

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець  має право вимагати дострокового  повернення   частини

позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі,

якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення  усіх зобов'язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред'явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов'язання, дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання ОСОБА_13 за договором поруки припинилися.  

Саме з таких міркувань виходив  суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, а тому підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого  суду  України  з  розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня        2013 року відсутні.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України                                                    

                                                  

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року відмовити.          

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                                                               А.Г. Ярема      

Судді :                                                                                                                Л.І. Григор'єва  

В.І. Гуменюк

  В.В. Онопенко

  Л.І. Охрімчук                                                                                              

М.В. Патрюк  

Ю.Л. Сенін                                                                                              

В.М. Сімоненко

Інформаційне джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37007893