Суд встановив, що позичальник має право неповертати кредит, проценти - захист здійснила Юридична компанія "Закон Слова"

06.03.2014р. Дарницький районний суд м.Києва відмовив ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у стягненні іпотечного кредиту, процентів, пені - захист клієнта здійснював директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О.

Суд встановив, що позичальник не повинен повертати кредит, проценти і не повинен платити пеню за прострочення іпотечного кредиту, тому він не є боржником за банківським кредитом.

Крім того, у такого позичальника залишається іпотечне майно на яке банк не має право на стягнення, тому іпотека за кредитом є припинена.

За юридичним захистом звертайтесь до Юридичної компанії "Закон Слова" центральний і східний регіон - 093 5814217, Західний регіон - 098 2352012

Знайомтесь з рішенням:

        

        ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА        

справа № 753/11525/13-ц

                                          провадження № 2/753/393/14    

  Р І Ш Е Н Н Я  

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді          Сирбул О.Ф.

при секретарі                     Семенченко Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині,

встановив:

У липні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в позовних вимогах просив стягнути  з ОСОБА_3  на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № ML-017/028/2008 від 06.08.2008 р. від 06 серпня 2008 року в розмірі 38 171 доларів США 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. та 1 113 640,95 грн., що разом складає 1 418 748,07 грн., судовий збір в розмірі 3 441,00 грн.

ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині та просив визнати недійсним кредитний договір № ML-017/028/2008 від 06.08.2008 р., в частині п. 4.1.1.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до розгляду в одному провадженні з позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судовому  засіданні представник позивача по первісному позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - ОСОБА_2 первісний позов підтримала, проти зустрічного позову заперечувала та просила задовольнити позовні вимоги по первісному позову у повному обсязі, у задоволені зустрічного позову - відмовити.

Представник відповідача по первісному позову ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив застосувати строк позовної давності та з цих підстав у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов просив задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представник відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.  

06 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (надалі - Відповідач/Позичальник) та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є АТ «ОТП Банк» (надалі - Банк), був укладений Кредитний договір № ML - 017/028/2008 (надалі - Кредитний договір). Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1. Частини № 1 Кредитного договору. Цільове використання кредиту - на споживчі цілі.

Відповідно до умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 35 525,00 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку (Позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Позичальника від 06 серпня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку.

В свою чергу Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором  (п. 2 частини № 1 кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені Кредитним договором.

На підставі статті 1054 Цивільного кодексу України позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених договором.

Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись Позичальником щомісяця.

За умовами Кредитного договору та Додаткового договору Позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушив умови відповідних договорів.

За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 Кредитного договору.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України.

Станом на 04 березня 2013 року у Позичальника за Кредитним договором № МL-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року існує заборгованість перед Банком в сумі 38 171 доларів СІІІА 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 1 113 640 (один мільйон сто тринадцять тисяч шістсот сорок) гривень і 95 копійок, що складається з: залишку заборгованості за кредитом у сумі 34 969 доларів США і 97 центів; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 3 201 доларів США і 82 цента; пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 1 113 640,95 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Невиконання Позичальником умов Кредитного договору на підставі п. 1.9.1. Кредитного договору дає право Позивачу достроково вимагати виконання боргових зобов'язань за кредитом у Позичальника.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі - Позивач) прийняло право вимоги за кредитним договором № МL-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Відповідачем.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Відповідача за кредитним договором № МL-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року.

          Під час розгляду справи, представник відповідача по первісному позову ОСОБА_4 заявив клопотання про застосування строків позовної давності до всіх нарахувань позивача, що перевищують строки позовної давності, посилаючись, постанову судової  палати у цивільних та господарський справах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс 13, яка є обов'язковою для всіх судів України, згідно ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

З матеріалів справи вбачається, що 03.11.2009 року згідно опису вкладення в цінний лист, АТ «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22-2/219509 від 27.10.2009 р., кредитор на підставі п. 1.9. Кредитного договору вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, зокрема повного погашення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів США (а.с. 136).

Відповідно до п. 1.9. Кредитного договору, зобов'язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідач отримав вищевказану вимогу та не виконав її протягом 30 днів, внаслідок чого, право АТ «ОТП Банк» на дострокове стягнення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів США було порушене Відповідачем, про що кредитор знав, однак до суду в межах строків позовної давності не звернувся, що є підставою для відмови у позову, згідно ч. 4 ст. 267, ст. 266 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення  споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки, кредитор - АТ «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22-2/219509 від 27.10.2009 р., в якій на підставі п. 1.9. Кредитного договору № МL-017/028/2008 від 06.08.2008 р. вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, в тому числі повного повернення всієї суми кредиту 34 969,97 доларів США, які не були виконані Відповідачем до 03.12.2009 року.

В зв'язку з тим, що право кредитора на стягнення всієї суми кредиту було порушене Відповідачем з 03.12.2009 року, тому перебіг строку позовної давності почався з 04.12.2009 р.  та закінчився 04.12.2012 р.

Так як, позовна заява Позивача подана 05.07.2013 р., а строк позовної давності за основним зобов'язанням закінчився 04.12.2012 р., то позовна давність щодо стягнення кредиту, відсотків та пені закінчилася.

          Відповідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Так, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази направлення відповідачу по первісному позову доказів, що підтверджують про перехід до нового кредитора прав у зобов'язанні, якими є договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідні додатки до нього, у зв'язку з чим відповідач застосував гарантоване йому право згідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, позивач виявив власне волевиявлення та вільну внутрішню волю під час укладання оспорюваного кредитного договору, про що свідчать підписи позивача на кожній сторінці договору, що також не оспорювалось представником позивача в судовому засіданні.

Як вбачається з преамбули частини № 1 кредитного договору укладаючи цей договір, позичальник попередньо ознайомлений з вимогами чинного законодавства України щодо недійсності правочинів, розуміє значення своїх дій та діє добровільно.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Тобто про зміну курсу долара США по відношенню до гривні банки України дізнаються після того як це питання вирішується на рівні НБУ. Позивач по зустрічному позову, вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний ризик і достовірно знав про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долара США. Звертаючись до банку із заявою про надання кредиту позивач по зустрічному позову обрав валюту кредитування на власний розсуд саме у доларах США, оскільки відсоткова ставка за даною валютою була вигідною позивачу.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог  розумності і справедливості.

          Відповіднодо ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умови договору можуть бути визнані в разі, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Однією з підстав визнання умов договору несправедливими є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі, як це передбачено п. 11 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, як вбачається з пунктів 1, 2 абзацу 4 частини 4 ст. 18 вказаного Закону положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої статті 18 не застосовуються до операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а також договорів про купівлю-продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати  певну  суму  грошей,  будь-яка гарантія,  будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на  зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті.

Відповідно до п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №  9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», «Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним».

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши осіб, які приймали участь у справі, з'ясувавши обставини справи, приходить до висновку, що слід застосувати встановлену Цивільним кодексом України позовну давність та у задоволені первісного позову відмовити. Посилання відповідача по первісному позову на те, що кредитний договір укладений в порушення вимог чинного законодавства не знайшов своїх підтверджень під час розгляду справи, тому у задоволенню зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 6, 203, 253, 256, 257, 261, 266, 267, 512, 514, 517, 526, 530, 625,  629, 631, 638, 1050, 1054 ЦК України, п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №  9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 11, 18 Законом України «Про захист прав споживачів» та на підставі ст.ст. 3, 10, 11, 15, 60, 208, 209, 214, 215, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          

У задоволені позову ОСОБА_2, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький  районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено  без участі особи,  яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя:

Юридична компанія "Закон Слова" вітає зі святом 8 березня!

Дорогоцінні Жіночки! 

Чоловіча половина команди Юридичної компанії "Закон Слова" вітає Вас зі святом 8 березня! Бажаємо Любові Батька Небесного, ніжності Святого Духа і бути улюбленими донечками Ісуса Христа! 

Цінуємо Вас!!! 

Дякуємо Богу за Вас!!! 

Ви молодці!!!!!

Постанова ВСУ від 29.01.2014 у справі №6-155цс13 припинення поруки через 6 місяців

                               

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ          

29 січня 2014 року                                                                                    м. Київ
          
          

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Онопенка В.В., Охрімчук Л.І.,Патрюка М.В.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,-   розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року,

                                                   в с т а н о в и л а :

                              У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_10 і ОСОБА_11, посилаючись на те, що на підставі генеральної кредитної угоди від 22 березня 2006 року           № 014/02-07/4-9241 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_10 було укладено три кредитних договори, за умовами яких банк надав  йому в тимчасове користування  на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти. З метою забезпечення  виконання   ОСОБА_10  своїх  зобов'язань за кредитними

договорами 18 жовтня 2007 року банком  укладено   договір  поруки  з ОСОБА_11,  до  якого  протягом   2008-2011 років   вносились  зміни на

підставі додаткових угод. Оскільки ОСОБА_10 порушив умови договорів кредиту і допустив заборгованість, позивач просив достроково солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_10 і ОСОБА_11    заборгованість за кредитними договорами в  сумі 197 823 грн 73 коп.

       

          У вересні 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав до суду додаткову заяву, в якій зазначив, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_10  кредитного договору від 3 листопада 2008 року були укладені договори поруки від 25 лютого 2009 року  з ОСОБА_11, а            також з ОСОБА_13, за укладеними договорами поруки боржник і поручителі відповідають за виконання умов кредитного договору як солідарні боржники.

        Оскільки ОСОБА_10 порушив умови договорів кредиту і допустив заборгованість, позивач просив достроково стягнути солідарно з відповідачів  заборгованість: 156 236 грн 10 коп.  з ОСОБА_10 і ОСОБА_11  за договором кредиту від 23 квітня 2008 року, а також 298 499 грн 68 коп.  з ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_13 за договором кредиту від 3 листопада 2008 року.

    Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 грудня 2012 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, постановлено: стягнути солідарно з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь Хмельницької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року № 014/02-07/4-9532  в розмірі 197 823 грн 73 коп.; за кредитним договором від 23 квітня 2008 року                  № 01/02-07/1-2-183  - 159 236 грн 10 коп.; за кредитним договором від                3 листопада 2008 року № 014/02-07/1-2-404 стягнути солідарно з   ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 заборгованість у розмірі 292 356 грн 55 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.          

          

      Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 20 березня       2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_13 скасовано,  ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_13 відмовлено.

     Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

    У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року та ухвалити постанову, якою задовольнити касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини четвертої статті 559 та статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).                        

        На підтвердження   своїх доводів  ПАТ  «Райффайзен Банк Аваль» надало  

до  заяви  ухвалу  колегії  суддів  судової  палати у цивільних  справах   Вищого

спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від    7 серпня 2013 року.

                              

       Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 25 листопада 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі -

ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і

тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

          2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої  визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час  розгляду справи встановлено, що 18 жовтня 2007 року в межах генеральної кредитної угоди від 22 березня 2006 року між                        ОСОБА_10 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» було укладено  кредитний договір № 014/02-07/4-9532, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_10 у тимчасове користування грошові  кошти в розмірі 160 000 грн  зі сплатою 12,25 % річних, а ОСОБА_10 зобов'язався повернути їх до 6 травня 2017 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року № 014/02-07/4-9532  між банком та ОСОБА_11 того ж дня укладено договір поруки.        

23 квітня 2008 року між ОСОБА_10 та ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» було укладено  кредитний договір № 014/02-07/1-2-183, відповідно до якого банк надав ОСОБА_10 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 35 000 доларів США зі сплатою 14,75% річних, а ОСОБА_10 зобов'язався повернути їх до 5 травня 2017 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 014/02-07/1-2-183  між банком та ОСОБА_11 13 липня 2009 року укладено договір поруки                    № 12/03-14/1-2-15.                            

3 листопада 2008 року між ОСОБА_10 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено  кредитний договір № 014/02/1-2-404, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_10 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 198 810 грн зі сплатою 21,5% річних, а  ОСОБА_10 зобов'язався повернути їх до 5 травня 2017 року.

                              З метою забезпечення виконання ОСОБА_10  своїх  зобов'язань за

кредитним договором від 3 листопада 2008 року   № 014/02/1-2-404  між банком

і ОСОБА_13 25 лютого 2009 року  укладено договір поруки,  того ж дня укладено договір поруки й з ОСОБА_11  

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_10 взятих за кредитними договорами  зобов'язань 26 жовтня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»  направив ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 повідомлення про дострокове повне погашення заборгованості.            

Позовні вимоги до ОСОБА_13 про стягнення заборгованості за кредитним договором були пред'явлені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»           18 вересня 2012 року.

          Пунктом 1.9 кредитного договору від 3 листопада 2008 року                    № 014/02/1-2-404  передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником або поручителем свої боргових та інших зобов'язань за цим договором або договором поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Згідно з пунктом  3.5 договору поруки від 25 лютого  2009 року                     № 12/03-14/1-2-09/1 передбачено, що поручитель приймає на себе зобов'язання у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому банком в письмовій вимозі протягом 5-ти банківських днів з дня отримання відповідної письмової вимоги банку.            

          

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконує умови кредитних договорів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з позичальника і поручителів.

          

          Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення   заборгованості  за  кредитним договором від  3 листопада 2008 року  з     ОСОБА_13 та  ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з  яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, згідно з якими  порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців.

                              

          Проте  у наданій  для порівняння  ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2013 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судове рішення про відмову в задоволенні позову щодо визнання поруки припиненою, виходив із того, що строк виконання основного зобов'язання був встановлений 4 жовтня 2022 року, зміна цього строку на       21 вересня 2009 року не є зміною строку виконання зобов'язання,  а є  санкцією

за порушення виконання зобов'язання, передбаченого кредитним договором.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним  різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.            

          

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець  має право вимагати дострокового  повернення   частини

позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі,

якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення  усіх зобов'язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред'явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов'язання, дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання ОСОБА_13 за договором поруки припинилися.  

Саме з таких міркувань виходив  суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, а тому підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого  суду  України  з  розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня        2013 року відсутні.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України                                                    

                                                  

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року відмовити.          

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                                                               А.Г. Ярема      

Судді :                                                                                                                Л.І. Григор'єва  

В.І. Гуменюк

  В.В. Онопенко

  Л.І. Охрімчук                                                                                              

М.В. Патрюк  

Ю.Л. Сенін                                                                                              

В.М. Сімоненко

Інформаційне джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37007893

07.02.2014р. Пленум ВССУ прийняв нові постанови по кредитним, виконавчим та iншим спорам

Пленум ВССУ прийняв нові постанови

7 лютого 2014 року у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ відбулося чергове засідання пленуму, участь в якому взяли Голова ВССУ Андрій Солодков, його заступники Євген Літвінов, Станіслав Міщенко, Павло Гвоздик, секретар пленуму Дмитро Луспеник, секретар судової палати у цивільних справахОльга Дьоміна, секретар судової палати у кримінальних справах Світлана Орлова, судді ВССУ, а також Голова Вищої ради юстиції Олександр Лавринович, заступник Генерального прокурора України Михайло Гаврилюк та Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Ігор Самсін.

Пленум ВССУ розглянув у другому читанні дві постанови, одна із яких «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Секретар пленуму Дмитро Луспеник у своїй

доповіді обґрунтував необхідність її прийняття, зазначивши, що чинна постанова Пленуму з цих питань була прийнята ще у 1995 році й вже не забезпечує єдність судової практики. Адже відомо, що у 1996 році була прийнята Конституція України, а з 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України, який розвинув конституційні положення про захист права власності, закріпив пріоритет захисту прав власника, мінімізував роль держави у відносинах власності і, найголовніше, зміцнив конституційні гарантії недоторканості власності.

А тому у постанові, напрацьованій судовою палатою у цивільних справах ВССУ, висвітлюються концептуальні питання саме захисту права власності. Судам роз’яснені спірні питання набуття права власності та способи його захисту. При цьому звернуто увагу на те, що спосіб захисту обирається позивачем, проте не довільно, а з урахуванням вимог закону.

Також особливу увагу приділено питанню набуття права власності за набувальною давністю, що є новелою цивільного законодавства. Оскільки у судовій практиці такі спори вирішуються неоднозначно, судам роз’яснено, які умови є визначальними для вирішення цієї категорії справ.

Після обговорення і врахування зауважень пленум ВССУ прийняв постанову в цілому.

У другому читанні було схвалено й постанову «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах». Як підкреслив суддя ВССУВолодимир Нагорняк, у постанові висвітлено актуальні для судової практики питання. Насамперед це зумовлено тим, що чинна постанова пленуму із зазначених питань була прийнята ще у 2003 році, тобто до набрання чинності новим ЦПК України та змін до нього. Також 4 листопада 2010 року було внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими закон викладено в новій редакції. Водночас, зазначив доповідач, необхідність у прийнятті цієї постанови зумовлена прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка свідчить, що виконавче провадження є не окремим інститутом нашої правової системи, а завершальною стадією судового розгляду справи, складовою

частиною права на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя.

Як поінформував Володимир Нагорняк, напрацьовані ВССУ роз’яснення уточнюють положення про суб’єктний склад сторін у відповідній категорії справ, оскільки законодавець передбачив право оскаржити дії державного виконавця у порядку цивільного судочинства лише для сторін виконавчого провадження, а не для всіх його учасників. При цьому, зазначив суддя, у постанові роз’яснюються не лише процедурні питання розгляду скарг на дії чи рішення державного виконавця, а й деякі питання по суті розгляду таких скарг, оскільки це необхідно для судової практики.

Також, зауважив доповідач, дискусійними не лише для суддів, а й науковців виявились питання юрисдикції скарг на постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат за проведення виконавчих дій та штрафу, а також при виконанні цивільного позову, вирішеного в рамках кримінальної справи, і у разі зведеного виконавчого провадження. «Це пов’язано з тим, що практика ВСУ, ВССУ, навіть уже при наявності адміністративної юрисдикції, була такою, що ці справи розглядались судом тієї судової юрисдикції, який ухвалив судове рішення. Проте детальний аналіз суті юрисдикційності, процесуальних кодексів та закону про виконавче провадження дозволив нам дійти єдиної правової позиції, що це юрисдикція адміністративних судів», – підсумував суддя ВССУ.

На розгляд пленуму у першому читанні було винесено проект постанови «Про практику застосування судами законодавства про стягнення судових витрат при розгляді цивільних справ». На сьогодні, зауважив доповідач із цього питання суддя ВССУ Олег Ткачук, окремої постанови пленуму з  роз’ясненням практики застосування законодавства про судові витрати взагалі не існує. «Деякі з цих питань ми вже висвітлювали в постановах пленуму, які стосувалися конкретної категорії спорів, надсилали судам інформаційні листи, оскільки застосування Закону України «Про судовий збір» викликало певні суперечності», – пояснив Олег Ткачук. Зважаючи на це, у проекті постанови, на основі проведеного узагальнення, висвітлено найбільш дискусійні аспекти. Зокрема, детально роз’яснюються питання відмінності судового збору та інших судових витрат, їх склад та особливості застосування, питання сплати судового збору перед зверненням до суду, у тому числі при наявності співпозивачів, співвідповідачів. Особливу увагу приділено розподілу судового збору та судових витрат при ухваленні судового рішення, а також повернення судового збору.

У першому читанні пленумом було також розглянуто проект постанови «Про практику здійснення кримінального провадження на підставі угод». Заступник Голови ВССУ Станіслав Міщенко обґрунтував необхідність її прийняття, зазначивши, що вивчення та узагальнення судової практики здійснення кримінального провадження на підставі угод є актуальним з огляду на те, що це новий інститут для кримінального судочинства, його механізм ще не відпрацьовано та достатньою мірою не досліджено науковцями, а також з огляду на нові формулювання, підходи та оціночні категорії у

Кримінальному процесуальному кодексі України.

Тому, повідомив доповідач, судовою палатою у кримінальних справах ВССУ було проведено відповідне узагальнення, яке засвідчило, що судова практика, на жаль, не позбавлена певних недоліків, зумовлених як об’єктивними (наявність положень, які неоднозначно тлумачаться), так і суб’єктивними (ігнорування положень закону та рекомендацій ВССУ) чинниками. «Такі недоліки передусім пов’язані з недостатністю досвіду та практики застосування положень КПК щодо укладення угод, відсутністю єдиних підходів до вирішення питань, що виникають при розгляді цієї категорії проваджень, неправильним тлумаченням норм законодавства, що призводить до його неправильного застосування як суддями, так і слідчими й прокурорами», – наголосив Станіслав Міщенко. За його словами, у запропонованому проекті постанови проаналізовано спірні питання, що виникають при застосуванні судами загальної юрисдикції кримінального процесуального законодавства під час здійснення кримінального провадження на підставі угод, підготовлено пропозиції для забезпечення правильного застосування судами норм права та напрацювання однакових підходів до проведення судового провадження за новим процесуальним законом, внесено пропозиції щодо усунення виявлених прогалин у судовій практиці вирішення цієї категорії справ.

Відповідною постановою, що її ухвалив пленум, було внесено зміни і доповнення до постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», яка давала змогу, в основному, забезпечувати єдність судової практики з більшості кредитних спорів. Проте, як відомо, правові позиції з урахуванням суспільних відносин, наукових думок, а також законодавство нерідко змінюються, що вимагає внесення змін до наданих раніше роз’яснень. Внесені зміни, пояснив Дмитро Луспеник, стосуються обчислення позовної давності при порушенні кредитних зобов’язань та застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при розгляді вимоги банку, пред’явленої до суду з пропуском позовної давності.

На пленумі також заслухали інформацію про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні. Необхідність проведення такого узагальнення, наголосила суддя Марина Червинська, виникла у зв’язку з відсутністю спеціальних норм процесуального законодавства, які б урегульовували розгляд справ цієї категорії, а також змінами норм матеріального права. Крім того, суди досі застосовують роз’яснення, викладені у постанові Пленуму від 31 січня 1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», яка на цей час не узгоджується як з нормам Цивільного процесуального кодексу України, так і з деякими нормами матеріального права. В узагальненні з наведенням прикладів із судової практики висвітлено питання законодавчого врегулювання спорів, пов’язаних із оскарженням нотаріальних дій або відмовою в їх вчиненні. Судам також роз’яснено відмінності у розумінні понять «нотаріальна дія» і «нотаріальний акт», оскільки це впливає не лише на предмет і підставу позову, а й на його зміст, тобто на правильність обрання способу судового захисту. Роз’яснено й правові ситуації розмежування цивільної і господарської юрисдикцій, коли спір фактично виник між юридичними особами щодо вчиненої нотаріусом нотаріальної дії, проте вимоги заявляються до нотаріуса за правилами ЦПК. Крім того, судам надано конкретні рекомендації щодо особливостей розгляду справ цієї категорії по суті: це і оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії, і оскарження виконавчого напису тощо. Звернуто увагу на предмет доказування, засоби доказування, факти, які необхідно встановити для правильного вирішення справи, тощо.

Заслухавши інформацію, пленум постановив надіслати апеляційним судам України витяг із зазначеного узагальнення для врахування у судовій практиці, а також підготувати відповідну постанову пленуму.

Водночас судді ВССУ Валентин Зубар та Вячеслав Наставний поінформували учасників засідання про узагальнення судової практики, проведені судовою палатою у кримінальних справах ВССУ.

Так, Валентин Зубар повідомив, що в узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії висвітлено питання порядку та строків розгляду таких клопотань, практики їх задоволення та відмови, проаналізовано недоліки в оформленні відповідних клопотань.

У свою чергу, Вячеслав Наставний зупинився на роз’ясненнях, що містяться в узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Під час засідання пленуму судді обговорили й низку організаційних питань, зокрема, відповідною постановою внесли зміни до складу Науково-консультативної ради ВССУ. Так, після доповіді вченого секретаря НКР Олега Ткачука до секції цивільного судочинства було уведено доктора юридичних наук, професора кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Андрія Слюсаря, який спеціалізується в галузі трудового права, а до секції кримінального та адміністративного судочинства – доктора юридичних наук, доцента, завідувача кафедри кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Ольгу Шило – спеціаліста в галузі кримінального процесу.

Інформаційне джерело: http://sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/plenum_vssu_prijnjav_novi_postanovi.html

11.02.2014р. Директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О. ввійшов у склад Громадської ради при Держспоживінспекції України

11 лютого 2014 року в приміщенні Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів відбулись Установчі збори Громадської ради при Держспоживінспекції України.

  В Установчих зборах взяли участь 51 інститут громадянського суспільства.

 Директор Юридичної компанії "Закон Слова", Голова Ради юристів України Гитченко С.О. ввійшов у склад Громадської ради, а також у склад Робочої групи з підготовки і проведення першого засідання Громадської ради при Держспоживінспекції України.

Верховний Суд - поверненню підлягає тільки прострочена частина кредиту і порука припиняється через 6 місяців

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про стягнення суми заборгованості за кредитним договором

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 29 січня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-155цс13, предметом якої був спір ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Андрієвського О.В., Андрієвської Н.А., Горобеця О.В. про стягнення суми заборгованості за кредитним договором і зробив правовий висновок, про те, що відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Установивши, до договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися.

Інформаційне джерело: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/529C4F41CA6B9C73C2257C70002EEE63?OpenDocument&year=2014&month=01&