10.02.2016р. Вищий спеціалізований суд України Ухвалою скасував рішення судів вказавши про незаконність стягнення Універсал банком кредиту і процентів та стягнення іпотечного будинку і ділянки. Захист клієнта здійснили Заступник директора Юридичної компанії "Закон Слова" Бордіян Олена Орестівна та директор ЮК "Закон Слова" Гитченко С.О.

 10 лютого 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю Ухвалою скасував рішення судів і направив справу на новий розгляд вказавши про незаконність стягнення Універсал банком кредиту і процентів та стягнення іпотечного будинку і ділянки. 

 Захист клієнта здійснили Заступник директора Юридичної компанії "Закон Слова" Бордіян Олена Орестівна та директор ЮК "Закон Слова" Гитченко С.О.

Господь да благословить Суддів 

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Головуючого Касьяна О.П., суддів: Гончара В.П., Остапчука Д.О., Дербенцевої Т.П., Савченко В.О.

 Вищий СпецСуд зазначив наступне:

"При цьому суд не врахував п. 5.2.5 кредитного договору про те, що  у випадку порушення умов договору та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення  позичальником цих порушень протягом 30 днів з дати відправлення вимоги вважається, що термін повернення кредиту настав на 31-й день з дати відправлення вимоги про дострокове погашення боргу.

Отже, суд не перевірив, чи скористався банк своїм правом на повернення кредиту достроково з урахуванням наявності в матеріалах справи відповідних вимог, направлених боржнику та поручителю, та чи не змінив дату виконання основного зобов'язання, не надав належної оцінки цим обставинам та не встановив, з якого часу вважається порушеним право кредитора на стягнення суми кредиту, а відтак, коли почався  та закінчився перебіг позовної давності на звернення до суду з цим позовом.

Разом із цим суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку до поручителя, не врахував вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, суд не перевірив дотримання банком шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителів про стягнення боргу та не встановив, чи не припинилась порука, зробив передчасний висновок про чинність поруки з огляду лише на умови договору поруки без перевірки її на відповідність положенням ч. 4 ст. 559 ЦК України, ухвалив рішення про часткове задоволення позову з порушенням норм процесуального права.

...

Не перевірив наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог до боржника у зв'язку із поданням заяви про застосування строку позовної давності та не врахував, що боржник та поручитель відповідають перед кредитором за зобов'язаннями, які виникли,як солідарні боржники (ст. 554 ЦК України), та що відсутність окремої заяви боржника щодо спливу строку позовної давності (при наявності заяви поручителя за солідарним зобов'язанням) за таких обставин не є перешкодою для застосування такого строку відносно нього.

При цьому апеляційний суд не з'ясував, чи застосовується строк позовної давності до вимог, заявлених до поручителя, якщо законом визначено спеціальний  шестимісячний строк для припинення поруки (ст. 559 ЦК України), який не є строком позовної давності та дотримання якого має перевірятися при вирішенні вимог про стягнення боргу з поручителя, не надав цим обставинам відповідної оцінки, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.

Крім того, не перевірив відповідність своїх висновків правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, про те, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання і повинен пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя ‒ протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту."

 Знайомтесь з Ухвалою ВССУ від 10.02.2016р. у справі №6-33268ск15:

Початок форми №6-33268ск15

---

Ухвала

іменем України

10 лютого 2016 року                                                              м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П., суддів:  Гончара В.П., Остапчука Д.О.,Дербенцевої Т.П., Савченко В.О.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційними скаргами ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 та Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення та додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27 березня та 09 квітня 2015 року та на рішення апеляційного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року,

                                     в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулось до суду із позовом, у якому просило стягнути солідарно з           ОСОБА_6 як боржника, ОСОБА_7,  ОСОБА_8  як поручителів 213 681 долар США боргу за договором кредиту та в рахунок його погашення звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1,  що належать ОСОБА_8 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною продажу, визначеною суб'єктом оціночної діяльності.

На обґрунтування своїх вимог посилалося на ті обставини, що 08 травня 2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір, за яким банк надав, а ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 135 000 доларів США та зобов'язалася повернути його до 01 травня 2025 року та сплатити 13,45 % річних за користування коштами.

На забезпечення виконання зобов'язань між банком та   ОСОБА_8 того ж дня укладено договір поруки та договір іпотеки, за якими він виступив поручителем перед банком за виконання кредитних зобов'язань солідарно з ОСОБА_6. та передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 274 кв. м та земельну ділянку, на якій він розташований, площею 0,1000 га.

Крім того, з метою забезпечення зобов'язання боржника між банком та                ОСОБА_7 08 травня 2008 року укладено договір поруки.

Взятих на себе зобов'язань ОСОБА_6 не виконувала, у зв'язку з чим, станом на 15 вересня 2014 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 213 681 долар США, з яких: 45 215,28 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 84 706,24 доларів США - сума дострокового стягнення; 81 961,09 доларів США - відсотки; 1 798,68 доларів США - підвищені відсотки.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 27 березня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у солідарному порядку на користь ПАТ «Універсал Банк» борг за договором кредиту у розмірі 40 674, 23  доларів США, що становить станом на 05 вересня 2014 року 521 533  грн 13 коп., та  в рахунок його погашення звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку - шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України «Про виконавче провадження», з початковою ціною продажу, визначеною у ході виконавчого провадження суб'єктом оціночної діяльності відповідно до вимог законодавства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням цього суду від 09 квітня 2015 року стягнуто з відповідачів у солідарному порядку на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 129 921,52 доларів США, що становить 1 665 879 грн 71 коп.

Абзац 3 резолютивної частини рішення доповнено та вказано, що у рахунок погашення заборгованості ПАТ «Універсал Банк» у розмірі 129 921, 52 доларів США, що становить 1 665 879  грн 71 коп., та у розмірі 40 674, 23 доларів США центи, що становить 521 533 грн 13 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки.

08 жовтня 2015 року рішенням апеляційного суду Львівської області  рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду в частині стягнення з ОСОБА_8 в солідарному порядку на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 40 674,23 доларів США та 1 299 21,52 доларів США та звернення стягнення на житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, що належать на праві власності ОСОБА_8, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - просить скасувати рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги тим, що судами порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають  частковому задоволенню та, враховуючи, що  при розгляді справи було виявлено порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судових рішень на підставі ч. 3 ст. 335 ЦПК України, колегія суддів виходить за межі доводів касаційних скарг та переглядає рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в повному обсязі з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 порушила умови договору кредиту, не сплатила своєчасно грошові кошти на погашення боргу та відсотки за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість і банк звернувся до боржника та поручителів та іпотекодавця із вимогами про дострокове погашення боргу, які не виконані, що є підставою для стягнення боргу з відповідачів в солідарному порядку в межах строку позовної давності за період з 07 серпня 2011 року по      07 серпня 2014 року, та в рахунок погашення боргу - звернення стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_8 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом до поручителя, який є одночасно і майновим поручителем, не ставив питання про його поновлення, а відповідач подав заяву про застосування цього строку.

При цьому вважав, що банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту і змінив строк виконання основного зобов'язання і трирічний строк позовної давності сплинув 10 липня 2013 року з урахуванням переривання строку позовної давності.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим з виконанням усіх вимог цивільного судочинства, згідно із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 08 травня             2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за яким банк надав їй, а вона отримала 135 000 доларів США з кінцевим терміном їх повернення до 01 травня  2025 року та зобов'язалась повернути їх у цей строк і сплатити 13,45 % річних за користування коштами.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором  між банком, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у цей же день укладено договори поруки, за якими вони поручилися відповідати солідарно з боржником за виконання ним свого обов'язку.

Крім того, 08 травня 2008 року за договором іпотеки ОСОБА_8 передав в іпотеку банку належні йому житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований, площею 0,1000 га.

ОСОБА_6 не виконала взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 16 березня 2009 року утворився борг у розмірі 134 142,26 доларів США.

16 березня 2009 року їй, поручителям та іпотекодавцю банк направив письмові вимоги про сплату боргу протягом тридцяти днів з моменту їх отримання, однак вони не виконані.

На виконання цієї вимоги 09 липня 2010 року ОСОБА_6 частково сплатила борг.

Станом на 15 вересня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі  213 681 долар США, що становить 2 739 864 грн 22 коп., та яка складається з: 45 215,28 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом;                       84 706,24 доларів США - сума дострокового стягнення; 81 961,09 доларів США - відсотки; 1 798,68 доларів США - підвищені відсотки.

10 вересня 2014 року представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - подала заяву про застосування строку позовної давності до вимог банку.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову (ст.257, ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, неперевірив умов договору кредиту, умов і порядку його виконання, а встановивши, що боржник ОСОБА_6, а отже, і поручителі взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 01 травня 2025 року, сплачуючи її частинами щомісячними платежами згідно з графіком платежів, не встановив, коли та який платіж був несвоєчасно сплачений, і які наслідки прострочення виконання цих зобов'язань.

Не з'ясував, з якого часу починається перебіг строку позовної давності по кожному із платежів окремо, не перевірив їх тривалість та дотримання цих строків позивачем, не перевірив відповідність своїх висновків правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі  № 6-116цс13.

При цьому суд не врахував п. 5.2.5 кредитного договору про те, що  у випадку порушення умов договору та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення  позичальником цих порушень протягом 30 днів з дати відправлення вимоги вважається, що термін повернення кредиту настав на 31-й день з дати відправлення вимоги про дострокове погашення боргу.

Отже, суд не перевірив, чи скористався банк своїм правом на повернення кредиту достроково з урахуванням наявності в матеріалах справи відповідних вимог, направлених боржнику та поручителю, та чи не змінив дату виконання основного зобов'язання, не надав належної оцінки цим обставинам та не встановив, з якого часу вважається порушеним право кредитора на стягнення суми кредиту, а відтак, коли почався  та закінчився перебіг позовної давності на звернення до суду з цим позовом.

Разом із цим суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку до поручителя, не врахував вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, суд не перевірив дотримання банком шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителів про стягнення боргу та не встановив, чи не припинилась порука, зробив передчасний висновок про чинність поруки з огляду лише на умови договору поруки без перевірки її на відповідність положенням ч. 4 ст. 559 ЦК України, ухвалив рішення про часткове задоволення позову з порушенням норм процесуального права.

Апеляційний суд цих недоліків не усунув, на порушення ст. 303 ЦПК України не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а встановивши, що позов подано з пропуском строку позовної давності, оскільки банк змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши боржнику та поручителю відповідні вимоги, зробив передчасний висновок про застосування строку позовної давності тільки до вимог, заявлених до поручителя  та іпотекодавця, який подав відповідну заяву.

Не перевірив наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог до боржника у зв'язку із поданням заяви про застосування строку позовної давності та не врахував, що боржник та поручитель відповідають перед кредитором за зобов'язаннями, які виникли,як солідарні боржники (ст. 554 ЦК України), та що відсутність окремої заяви боржника щодо спливу строку позовної давності (при наявності заяви поручителя за солідарним зобов'язанням) за таких обставин не є перешкодою для застосування такого строку відносно нього.

При цьому апеляційний суд не з'ясував, чи застосовується строк позовної давності до вимог, заявлених до поручителя, якщо законом визначено спеціальний  шестимісячний строк для припинення поруки (ст. 559 ЦК України), який не є строком позовної давності та дотримання якого має перевірятися при вирішенні вимог про стягнення боргу з поручителя, не надав цим обставинам відповідної оцінки, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.

Крім того, не перевірив відповідність своїх висновків правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, про те, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання і повинен пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя ‒ протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Невиконання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як передбачено ст. 338 ЦПК України.

За таких обставин касаційні скарги потрібно задовольнити частково, рішення та додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27 березня та 09 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 344, 345  ЦПК України, колегія суддів

                                                         у х в а л и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 та Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Рішення та додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27 березня та 09 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:О.П. Касьян В.П. Гончар Т.П. Дербенцева Д.О. Остапчук В.О. Савченко

Інформаційне джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/56309950

04.03.2016 року Бердянський міськрайонний суд відмовив Дельта банку у позові, яким банк просив звернути стягнення на іпотечну земельну ділянку. Захист клієнта здійснив Директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О.

 04 березня 2016 року Бердянський міськрайонний суд відмовив Дельта банку у позові у справі №310/8797/15-ц, де банк просив звернути стягнення на іпотечну земельну ділянку. Захист клієнта здійснив Директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О.

 Суд мотивував рішення про відмову банку у позові наступним:

"Проте з наданого позивачем договору купівлі - продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» неможливо встановити порядок направлення боржнику повідомлення про зміну кредитора. Відомості про отримання вказаних вимог до матеріалів справи позивачем не долучені.

Крім того, позивачем у порушення вимог ст. 24 Закону України «Про іпотеку», яким передбачено обовязкову державну реєстрацію правочину щодо заміни кредитора у зобовязанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, не доведена реєстрація права його як іпотекодержателя, за іпотечним договором, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2"

Господь да благословить 

Суддю Бердянського міськрайонного суду 

Троценко Т. А.

Знайомтесь з Рішенням Бердянського міськрайсуду від 04.03.2016р. у справі №310/8797/15-ц

---

  Справа № 310/8797/15-ц

2/310/277/16

РІШЕННЯ

Іменем України

04 березня 2016 року                     Бердянський міськрайонний суд

                         У складі: головуючого судді Троценко Т. А.

                                          При секретарі:           Корнієнко М. Е.

  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 України про звернення стягнення на предмет іпотеки,

Встановив:

ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом і вказав, що 08. 08. 2008 року між ПАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0705/0808/57-021, згідно якому ОСОБА_3 надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 29000 доларів США з розрахунку 13, 5 % річних на строк по 08. 08. 2018 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно у вигляді земельної ділянки загальною площею 0,24 га кадастровий номер 2320683001:01:049:0002, яка розташована по вул. Шкільна, 53-С в с. Луначарське Бердянського району Запорізької області.

25. 02. 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі- продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та умовах, визначених цим договором, АТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» замінює його як кредитора ( стає новим кредитором) у зазначених зобов»язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Сведбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

ОСОБА_1 не виконує свої зобовязання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 438351,06 коп., з яких тіло кредиту 373973,75 грн., відсотки 64377,31 грн., тому позивач просить в рахунок виконання зобовязання щодо сплати суми боргу звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку загальною площею 0,24 га кадастровий номер 2320683001:01:049:0002, яка розташована по вул. Шкільна, 53-С в с. Луначарське Бердянського району Запорізької області., визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказану земельну ділянку.

В судове засідання представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 не явився, в заяві просить розглядати справу за його відсутності, на задоволенні позовних вимог у повному обсязі наполягає.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечує, просить відмовити на тих підставах, що позивач не довів своє право вимоги звернення стягнення на предмет іпотеки, не направив ОСОБА_1 доказів, підтверджуючих перехід до нього права кредитора у зобовязаннях, не надав доказів реєстрації у державному реєстрі переходу права вимоги по іпотечному договору, не підтвердив факту надання відповідачу кредитних коштів. Додатково пояснив, що іпотечний договір підписано з ОСОБА_2, але позовні вимоги пред»явлені до ОСОБА_1, який не являється власником земельної ділянки, і в іпотеку своє майно не передавав. Крім того, кредит надавався у доларах США, а розрахунок здійснений у гривнях, не підтверджено також продовження повноважень тимчасової комісії у ПАТ «Дельта Банк».

Третя особа ОСОБА_2 до суду не явилася, про день слухання справи сповіщена, причини неявки суду не повідомила, і суд розглядає справу за її відсутності.

Представник третьої особи ОСОБА_3 банку України за довіреністю ОСОБА_6 до суду не явилася, у поясненнях зазначила, що майнові права за кредитним договором № 0705/0808/57-021 від 08. 08. 2008 року, укладеним між ПАТ позивачем та відповідачем перебувають у заставі ОСОБА_3 банку України на підставі договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26. 02. 2014 року, укладеного між НБУ та ПАТ «Дельта Банк», просить позовні вимоги Банка задовольнити, справу розглянути за її відсутністю.

Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», виходячи з наступного.

Як вбачається з копії кредитного договору № 0705/0808/57-021, додатку № 1 до нього, 08 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0705/0808/57-021, згідно якому ОСОБА_3 надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 29000 доларів США з розрахунку 13, 5 % річних на строк по 08. 08. 2018 року.

У той же день між Банком та ОСОБА_2»ю Олексіївною укладено іпотечний договір, яким забезпечувалося належне виконання позичальником ОСОБА_1 вимог іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору № 0705/0808/57-021 щодо повернення щодо повернення позичальником 29000 доларів США.

Іпотекодавець ОСОБА_2 передала в іпотеку належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,24 га кадастровий номер 2320683001:01:049:0002, яка розташована по вул. Шкільна, 53-С в с. Луначарське Бердянського району Запорізької області, яка є власністю ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ номер 287379, виданого 29. 05. 2008 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстр № 3025.

Як зазначено позивачем 25. 02. 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі- продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та умовах, визначених цим договором, АТ «Сведбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» замінює його як кредитора ( стає новим кредитором) у зазначених зобов»язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Сведбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

У звязку з наявністю заборгованості за кредитним договором ПАТ «Дельта Банк» просить в рахунок виконання зобовязання щодо сплати суми боргу звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку загальною площею 0,24 га кадастровий номер 2320683001:01:049:0002, яка розташована по вул. Шкільна, 53-С в с. Луначарське Бердянського району Запорізької області і визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказану земельну ділянку.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором м або законом.

За умовами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовязку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобовязанні повинен передати новому кредитові документи, які посвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні.

Проте з наданого позивачем договору купівлі - продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» неможливо встановити порядок направлення боржнику повідомлення про зміну кредитора. Відомості про отримання вказаних вимог до матеріалів справи позивачем не долучені.

Крім того, позивачем у порушення вимог ст. 24 Закону України «Про іпотеку», яким передбачено обовязкову державну реєстрацію правочину щодо заміни кредитора у зобовязанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, не доведена реєстрація права його як іпотекодержателя, за іпотечним договором, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2  

Крім того, у позовній заяві не обґрунтовано чому позовні вимоги предявлені не до іпотекодавця ОСОБА_2, а до позичальника за кредитним договором ОСОБА_1, який не є власником земельної ділянки.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги позивачем не доведені належними доказами, а тому вони задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 514, 516, 517 ЦК України, ст. 24 ЗУ «Про іпотеку» ст. ст. ст. 10,60, 212-215 ЦПК України, суд

Вирішив:

У задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відмовити у повному обсязі.

  

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення через Бердянський міськрайонний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

                                  

СуддяОСОБА_8  

Інформаційне джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/56381705

10.02.2016 року Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва визнано протиправним і скасовано рішення нотаріуса про реєстрацію власності на квартиру клієнта за ТОВ "Кей-колект". Юридичний захист клієнта здійснив Директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О.

10.02.2016 року Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва визнано протиправним і скасовано рішення нотаріуса про реєстрацію власності на квартиру клієнта за ТОВ "Кей-колект". Юридичний захист клієнта здійснив Директор Юридичної компанії "Закон Слова" Гитченко С.О.

Господь да благословить 

Суддю Окружного адміністративного суду м.Києва

Келеберду В.І.

Знайомтесь з судовим рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.02.2016 по справі № 826/27795/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 

01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 лютого 2016 року                                                                                    № 826/27795/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І.  розглянувши у письмовому провадженні  адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до  Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи: ТОВ «Кей-Колект», Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» про визнання протиправним та скасування рішення від 14.10.2015 № 25269924.

          Позов обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення прийнято не уповноваженою особою, оскільки відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення щодо державної реєстрації приймаються державними реєстраторами. Крім того, позивач вказує, що квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», проте відповідачем зареєстровано право власності на казану квартиру за ТОВ «Кей Колект»  як звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідач та третя особа в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового вирішення справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:          

23.07.2007 між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11187278000, відповідно до якого позивачу надано кредит у розмірі 100 000 доларів США на строк до 23.07.2017.

Також, 23.07.2007 між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»  укладено договір іпотеки № 59521, яким позивачем передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 61,20 кв.м., житловою площею 33,40  кв.м., що належить позивачу на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, 12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Коллекст» укладено договір факторингу №1, яким передано право вимоги та зокрема, за договором про надання споживчого кредиту № 11187278000.

Рішенням від 14.10.2015 № 25269924 відповідачем проведено державну реєстрацію права власності на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».          

Основні правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації та їх обтяжень визначає Закон України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень"  від 01.07.2014 N 1952-IV (далі - Закон).

Відповідно до статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У  відповідності до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Отже, доводи позивача, що оскаржуване рішення прийнято не уповноваженою особою є необґрунтованими.

Статтею 15 Закону визначено порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень. Так, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Згідно пункту 67 Порядку №868, для проведення державної реєстрації відступлення прав за іпотечним договором заявник також подає укладений в установленому законом порядку договір, відповідно до якого відбувається відступлення прав.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення Іпотекодержателем боржника (позивача) про відступлення права вимоги за вказаними вище іпотечним договором та договором про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Зі змісту договору про іпотеку вбачається наступне: Іпотекодержавтель має право звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі : або рішення суду; або виконавчого напису нотаріусу; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя;  або за договором між іпотекодавцями та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя (п. 4.2 Договору). Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення  вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю  права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки у будь-який спосіб на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку». У разі настання обставин, визначених у п. 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцям повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання можливо: за окремим договором укладеним між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя або на підставі вимоги про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

В матеріалах справи відсутні докази укладання договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя або надсилання позивачу вимоги.          В матеріалах справи наявне свідоцтво про те, що поштове відправлення з  вимогою, повернулась не вручене позивачу з відміткою «За закінченням терміну зберігання», проте копію вимоги та конверту суду не надано.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки позивач вказує, що вимога їй не надходила, враховуючи, що відповідачем та третьою особою не надано суду копії вимоги з доказом її направлення позивачу, отже суд дійшов висновку, що така вимога позивачу не надсилалась.

Крім того, частиною 1 ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про в порядку ст. 1082 Цивільного кодексу України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а відтак доводи, що позивач має заборгованість за кредитним договором перед ТОВ «Кей-Колект».

Відповідно до п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 року № 868 (далі - Порядок № 868) для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Судом встановлено, що в порушення п. 46 Порядку відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.          

Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;  не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Судом встановлено, що спірна квартира, підпадає пі дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника; загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.           Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Враховуючи, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в порушення п. 46 Порядку відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя,  отже на думку суду у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кей-Колект»,  а відтак суд дійшов висновку про протиправність оскарженого рішення та наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають  задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення від14.10.2015 № 25269924 прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції. Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя                                                                                                В.І. Келеберда

Інформаційне джерело http://reyestr.court.gov.ua/Review/55757000