04.12.2019 Постановою Київського апеляційного суду підтримано відзив клієнта ЮК "Закон Слова" та залишено в силі Рішення Оболонського районного суду м.Києва, яким задоволено позов клієнта ЮК "Закон Слова" та визнано неправомірним і скасовано незаконне рішення державного реєстратора Донського Я.С. Філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ, яким протиправно було зареєстровано за ТОВ "Кей-Колект" власність на квартиру клієнта Юридичної компанії "Закон Слова".
Підготовку відзиву на апеляційну скаргу здійснив Директор ТОВ "Юридична компанія "Закон Слова" Гитченко Сергій Олексійович, +380935814217, zakonslova@ukr.net
Представництво в апеляційному суді здійснив Партнер Юридичної компанії "Закон Слова" Гудзь Василь Миколайович
Господь да благословить Суддів
Дибу О.В., Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О.
Знайомтесь з Постановою КАС від 04.12.2019:
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа № 756/9996/18
Головуючий у суді І інстанції Диба О.В.
Провадження № 22-ц/824/14742/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції
Ігнатченко Н.В.
4 грудня 2019
року м.
Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання -
Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного
позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з
обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Оболонського районного суду
міста Києва від 5 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до
товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», державного реєстратора
Донського Ярослава Сергійовича Філії комунального підприємства «Добробут»
Литвинівської сільської ради у м. Київ про скасування рішення про державну
реєстрацію прав та визнання права власності на квартиру,
в с т а н о в и в:
У серпні 2018
року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Кей-Колект»,
державного реєстратора Донського Я.С. Філії КП «Добробут» Литвинівської сільської
ради у м. Київ про скасування рішення про державну реєстрацію прав та визнання
права власності на квартиру.
На обґрунтування позову зазначено,
що 15 травня 1996 року ОСОБА_1 набув у приватну власність
квартиру АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані він та його неповнолітня дочка ОСОБА_2
, ІНФОРМАЦІЯ_1 . 13 червня 2008 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено
договір іпотеки, згідно якого позивач передав в іпотеку банку зазначену
квартиру на забезпечення виконання договору про надання споживчого кредиту №
11359536000, за яким розмір основного зобов`язання позичальника ОСОБА_3
становив 82 000,00 дол. США. 13 лютого 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ
«Кей-Колект» укладено договір факторингу та договір про відступлення прав
вимоги за договором іпотеки, згідно з якими до відповідача перейшли права
кредитора та іпотекодержателя квартири відповідно. У подальшому ТОВ «Кей-Колект»
подало через нотаріуса заяву від 25 січня 2016 року щодо усунення порушень за
кредитним договором та сплати заборгованості, на яку позивач надіслав
лист-заперечення від 15 березня 2016 року, вказавши, що на іпотечне майно
поширюється дія Закону України
«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення
кредитів в іноземній валюті», він не укладав з ТОВ «Кей-Колект»
окремого договору на виконання вимог пункту 5.2 договору іпотеки, а також для
забезпечення інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , яка зареєстрована у
квартирі, потрібно отримання дозволу органу опіки та піклування. Втім 18 жовтня
2017 року позивачу стало відомо, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було
зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» на підставі рішення державного реєстратора
Донського Я.С. Філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ
індексний номер: 37297383 від 27 вересня 2017 року.
Позивач вважає, що дане рішення про
державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на
спірну квартиру за відповідачем є протиправним з огляду на те, що його не було
повідомлено про проведення відповідних реєстраційних дій, а саме рішення не
відповідає вимогам чинного законодавства, адже відповідачами не було дотримано
умов договору іпотеки щодо обов`язкового укладення окремого договору про
задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України
«Про іпотеку». Крім того, на момент прийняття вказаного рішення в
квартирі була зареєстрована неповнолітня дитина позивача і рішення приймалося
без дозволу органу опіки та піклування. При цьому позивач зазначив, що його
було незаконно примусово позбавлено житла всупереч конституційно закріплених
прав.
У зв`язку з викладеним, позивач просив суд
визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх
обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 37297383 від 27 вересня 2017
року, прийняте державним реєстратором Донським Я.С. Філії КП «Добробут»
Литвинівської сільської ради у м. Київ, згідно якого право власності на
квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект», та визнати за ним право
власності на зазначену вище квартиру.
Рішенням Оболонського районного суду м.
Києва від 5 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення
державного реєстратора Донського Я.С. Філії КП «Добробут» Литвинівської
сільської ради у м. Київпро державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37297383
від 27 вересня 2017 рокупро реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за
ТОВ «Кей-Колект».
У задоволенні іншої частини позовних вимог
відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване
тим, що державним реєстратором вчинені дії з державної реєстрації права
власності на спірну квартиру всупереч вимог чинного законодавства та умов
розділу 5 договору іпотеки, що є підставою для скасування запису про проведену
державну реєстрацію прав.
Не погоджуючись з указаним судовим
рішенням, відповідач ТОВ «Кей-Колект» звернулося з апеляційною скаргою, в
якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої
інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та
ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Як на підставу своїх вимог відповідач
посилається на те, що законодавець визначає спосіб набуття права власності
іпотекодержателя на предмет іпотеки, зокрема, в разі порушення основного
зобов`язання іпотекодержатель направляє вимогу про усунення порушення основного
зобов`зання в разі неотримання задоволення вимог протягом тридцяти іпотекодержатель
вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом
набуття права власності без укладення між сторонами окремого договору і саме це
рішення може бути предметом судового оскарження. На його думку даний спір не
підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки рішення про
державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке прийняте державним
реєстратором як суб`єктом владних повноважень, є актом індивідуальної дії і не
стосується інших осіб, у тому справа належить до юрисдикції адміністративних
судів.
У відзиві на апеляційну скаргу, який
надійшов до суду 3 грудня 2019 року, позивач просить апеляційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на
його законність і обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді апеляційного
суду, пояснення учасників справи, що з`явилися за направленою їм судовою
повісткою-повідомленням, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду
в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції,
колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з
таких підстав.
За правилом частин першої статті 367 ЦПК
України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними
в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість
рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК
України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без
задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції
ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 13 червня 2008 року
між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» на забезпечення виконання договору про надання
споживчого кредиту № 11359536000 від 13 червня 2008 року укладено договір
іпотеки № 87997, предметом якого була належна позивачу на праві приватної
власності квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 31,50 кв. м, ринковою вартістю
536 000 грн.
13лютого 2012 року за договорами
факторингу та про відступлення прав вимоги банк продав право вимоги за вказаним
вище договором ТОВ «Кей-Колект». 27 вересня 2017 року державним реєстратором
Донським Я.С. Філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ згідно
рішення індексний номер: 37297383 здійснено державну реєстрацію права
власності на вказану квартиру за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки.
Також встановлено, що в іпотечній
квартирі, окрім позивача, зареєстровано місце проживання його
неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У частині першій статті 626 ЦК
України визначено, що договором є домовленість двох або більше
сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов`язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК
України відповідно до статті 6 цього
Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі
контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог
розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК
України визначено зміст договору, який становлять умови
(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є
обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розділ 5 договору іпотеки передбачає
застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Зокрема за пунктом 5.2
договору іпотеки позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних
способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю
права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання
на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку,
встановленому Законом України
«Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет
іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця
на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку,
встановленому Законом України
«Про іпотеку».
Тобто сторони, підписавши іпотечний
договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо
позасудового врегулювання спору і передбачили можливість звернення визнання за
іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у досудовому порядку на
підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
У статті 204 ЦК
України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця
презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким,
що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція
не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної
сили.
Таким чином, у разі неспростування
презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним,
повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
У статті 12 Закону
України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення
іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель
має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його
невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено
законом.
Стаття 33 цього
Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного
виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право
задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення
на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на
звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав,
установлених статтею 12 цього
Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на
підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про
задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені
способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи
неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно зі статтею 36 Закону
України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть
вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового
врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно
із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в
іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та
іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає
нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним
договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про
звернення стягнення на предмет іпотеки.
За змістом статті 37 Закону
України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити
забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме
майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог
іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке
прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок
виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог
іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про
задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід
права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення
відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної
реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі
договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в
іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на
нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у
суді.
Таким чином позасудова передача предмету
іпотеки у власність іпотекодержателю здійснюється лише в добровільному порядку
та за згодою сторін на підставі складання окремого договору.
Аналогічний правовий висновок викладений в
постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 листопада 2018 року
у справі № 759/6979/16-ц.
Разом з тим, ТОВ «Кей-Колект» не надало до
суду укладеного між сторонами окремого договору про задоволення вимог
іпотекодержателя.
Отже, установивши, що сторони за договором
іпотеки погодили можливість виникнення у іпотекодержателя права власності на
предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог
іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України
«Про іпотеку», проте докази укладення такого договору між
іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього у
матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку
про те, що прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію
права власності на предмет іпотеки, як такого, що виникає на підставі договору
іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є
неправомірним.
Оскільки договір є обов`язковим для
виконання сторонами, а відповідач звернув стягнення у досудовому порядку із
порушенням вимог пункту 5.2 договору іпотеки, колегія суддів погоджується із
висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
З наведених підстав є необґрунтованими
доводи апеляційної скарги про те, що не укладення окремого договору про
задоволення вимог іпотекодержателя не може бути перешкодою для відмови
реєстрації права власності на предмет іпотеки за новим іпотекодкержателем.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції також
врахував, що у відповідності до статті 1 Закону
України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як
забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону
примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна,
яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону
України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення
зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за
споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України
в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно
використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового
поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна,
яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у
власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого
нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого
житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для
житлового будинку.
Відповідно до положень статті 18 Закону
України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини
на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають
шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або
власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням
нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані
здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють,
майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового
житла.
Згідно з частиною першою статті 3
Конвенції про права дитини, статті 7 СК
України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен
виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Втрата житла є найбільш крайньою формою
втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти
Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький
проти України» від 2 грудня 2010 року). Крім того, втручання держави у право на
повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному
суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній
необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у
справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
Як вбачається з матеріалів
справи, квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, є постійним місцем
проживання позивача та його неповнолітньої дочки, її загальна площа складає
31,50 кв. м, а тому зазначений об`єкт нерухомого житлового майна підпадає під
дію вказаного Закону № 1304-VII та
свідчить про безпідставність вчинених відповідачами реєстраційних дій без
отримання дозволу відповідного органу опіки та піклування.
Доводи апеляційної скарги про те, що дана
справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства не заслуговують на
увагу з огляду на те, що спір між сторонами виник з приводу порушення права
власності позивача на житлове приміщення внаслідок дій ТОВ «Кей-Колект» під час
реалізації прав, передбачених договором іпотеки, та дій державного реєстратора
Донського Я.С. Філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ щодо
реєстрації такого права за іпотекодержателем, пов`язаними з діями останнього,
тому колегія суддів вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має
вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Спір пов`язаний з реалізацією
іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки, процедура якої передбачає їх
здійснення лише за участі державного реєстратора, дії якого оскаржуються
опосередковано через неправомірність дій іпотекодержателя.
Саме такі правові висновки викладені в
постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (провадження
№ 14-275цс18), від 7 листопада 2018 року (провадження № 11-961апп18), від 12
грудня 2018 року (провадження № 14-486цс18), від 23 січня 2019 року
(провадження № 14-501цс18), від 13 березня 2019 року (провадження № 14-56цс19),
а також від 27 березня 2019 року (провадження № 14-656цс18).
Отже, суд правомірно розглянув спір у
порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов`язані із
реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і
впливають на цивільні права позивача та ТОВ «Кей-Колект».
За таких обставин, суд першої інстанції
правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі
визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права,
які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази
і надав їм належну оцінку в силу вимог статтей 12, 13, 81, 89 ЦПК України,
правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й
обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України,
підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК
України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду
апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без
задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без
задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, то новий
розподіл судових витрат не проводиться.
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення, а рішення
Оболонського районного суду міста Києва від 5 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції
набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному
порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, крім випадків, визначених у
частині третій статті 389 ЦПК
України.
Головуючий Н.В.
Ігнатченко
Судді:
С.А. Голуб
Д.О.
Таргоній
Інформаційне джерело:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/86203887
