10 лютого 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю Ухвалою скасував рішення судів і направив справу на новий розгляд вказавши про незаконність стягнення Універсал банком кредиту і процентів та стягнення іпотечного будинку і ділянки.
Захист клієнта здійснили Заступник директора Юридичної компанії "Закон Слова" Бордіян Олена Орестівна та директор ЮК "Закон Слова" Гитченко С.О.
Господь да благословить Суддів
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Головуючого Касьяна О.П., суддів: Гончара В.П., Остапчука Д.О., Дербенцевої Т.П., Савченко В.О.
Вищий СпецСуд зазначив наступне:
"При цьому суд не врахував п. 5.2.5 кредитного договору про те, що у випадку порушення умов договору та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником цих порушень протягом 30 днів з дати відправлення вимоги вважається, що термін повернення кредиту настав на 31-й день з дати відправлення вимоги про дострокове погашення боргу.
Отже, суд не перевірив, чи скористався банк своїм правом на повернення кредиту достроково з урахуванням наявності в матеріалах справи відповідних вимог, направлених боржнику та поручителю, та чи не змінив дату виконання основного зобов'язання, не надав належної оцінки цим обставинам та не встановив, з якого часу вважається порушеним право кредитора на стягнення суми кредиту, а відтак, коли почався та закінчився перебіг позовної давності на звернення до суду з цим позовом.
Разом із цим суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку до поручителя, не врахував вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, суд не перевірив дотримання банком шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителів про стягнення боргу та не встановив, чи не припинилась порука, зробив передчасний висновок про чинність поруки з огляду лише на умови договору поруки без перевірки її на відповідність положенням ч. 4 ст. 559 ЦК України, ухвалив рішення про часткове задоволення позову з порушенням норм процесуального права.
...
Не перевірив наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог до боржника у зв'язку із поданням заяви про застосування строку позовної давності та не врахував, що боржник та поручитель відповідають перед кредитором за зобов'язаннями, які виникли,як солідарні боржники (ст. 554 ЦК України), та що відсутність окремої заяви боржника щодо спливу строку позовної давності (при наявності заяви поручителя за солідарним зобов'язанням) за таких обставин не є перешкодою для застосування такого строку відносно нього.
При цьому апеляційний суд не з'ясував, чи застосовується строк позовної давності до вимог, заявлених до поручителя, якщо законом визначено спеціальний шестимісячний строк для припинення поруки (ст. 559 ЦК України), який не є строком позовної давності та дотримання якого має перевірятися при вирішенні вимог про стягнення боргу з поручителя, не надав цим обставинам відповідної оцінки, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.
Крім того, не перевірив відповідність своїх висновків правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, про те, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання і повинен пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя ‒ протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту."
Знайомтесь з Ухвалою ВССУ від 10.02.2016р. у справі №6-33268ск15:
Ухвала
іменем України
10 лютого 2016 року м.
Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О.П.,
суддів: Гончара В.П., Остапчука Д.О.,Дербенцевої Т.П., Савченко
В.О.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного
акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про
стягнення боргу за договором кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки,
за касаційними скаргами ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 та Публічного акціонерного
товариства «Універсал Банк» на рішення та додаткове рішення Сколівського
районного суду Львівської області від 27 березня та 09 квітня 2015 року та на
рішення апеляційного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»
звернулось до суду із позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_6
як боржника, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як поручителів 213 681
долар США боргу за договором кредиту та в рахунок його погашення звернути
стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1, що належать
ОСОБА_8 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах
процедури виконавчого провадження з початковою ціною продажу, визначеною
суб'єктом оціночної діяльності.
На обґрунтування своїх вимог посилалося на ті обставини, що 08 травня 2008
року між банком та ОСОБА_6 укладено договір, за яким банк надав, а ОСОБА_6
отримала кредит у розмірі 135 000 доларів США та зобов'язалася повернути його
до 01 травня 2025 року та сплатити 13,45 % річних за користування коштами.
На забезпечення виконання зобов'язань між банком та ОСОБА_8
того ж дня укладено договір поруки та договір іпотеки, за якими він виступив
поручителем перед банком за виконання кредитних зобов'язань солідарно з
ОСОБА_6. та передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме
майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 274 кв. м та земельну
ділянку, на якій він розташований, площею 0,1000 га.
Крім того, з метою забезпечення зобов'язання боржника між банком
та ОСОБА_7
08 травня 2008 року укладено договір поруки.
Взятих на себе зобов'язань ОСОБА_6 не виконувала, у зв'язку з чим, станом
на 15 вересня 2014 року утворилась заборгованість за кредитним договором у
розмірі 213 681 долар США, з яких: 45 215,28 доларів США - прострочена
заборгованість за кредитом; 84 706,24 доларів США - сума дострокового стягнення;
81 961,09 доларів США - відсотки; 1 798,68 доларів США - підвищені відсотки.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 27 березня 2015
року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у солідарному порядку на користь ПАТ
«Універсал Банк» борг за договором кредиту у розмірі 40 674,
23 доларів США, що становить станом на 05 вересня 2014 року 521
533 грн 13 коп., та в рахунок його погашення звернуто
стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку - шляхом
його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження,
визначеної Законом України «Про виконавче провадження», з початковою ціною
продажу, визначеною у ході виконавчого провадження суб'єктом оціночної
діяльності відповідно до вимог законодавства.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про
розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням цього суду від 09 квітня 2015 року стягнуто з
відповідачів у солідарному порядку на користь ПАТ «Універсал Банк»
заборгованість за кредитним договором у розмірі 129 921,52 доларів США, що
становить 1 665 879 грн 71 коп.
Абзац 3 резолютивної частини рішення доповнено та вказано, що у рахунок
погашення заборгованості ПАТ «Універсал Банк» у розмірі 129 921, 52 доларів
США, що становить 1 665 879 грн 71 коп., та у розмірі 40 674, 23
доларів США центи, що становить 521 533 грн 13 коп., звернуто стягнення на
предмет іпотеки.
08 жовтня 2015 року рішенням апеляційного суду Львівської
області рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж
суду в частині стягнення з ОСОБА_8 в солідарному порядку на користь ПАТ
«Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 40 674,23
доларів США та 1 299 21,52 доларів США та звернення стягнення на житловий
будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, що належать на праві
власності ОСОБА_8, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову
у задоволенні цих вимог.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - просить скасувати
рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення в
частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у
задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги тим, що судами порушені норми
процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.
У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить скасувати рішення суду
апеляційної інстанції та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду
першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права
та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню та,
враховуючи, що при розгляді справи було виявлено порушення судами
першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які є обов'язковою
підставою для скасування судових рішень на підставі ч. 3 ст. 335 ЦПК України, колегія суддів виходить за межі доводів
касаційних скарг та переглядає рішення суду першої інстанції та рішення
апеляційного суду в повному обсязі з таких підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що
ОСОБА_6 порушила умови договору кредиту, не сплатила своєчасно грошові кошти на
погашення боргу та відсотки за користування кредитом, внаслідок чого утворилась
заборгованість і банк звернувся до боржника та поручителів та іпотекодавця із
вимогами про дострокове погашення боргу, які не виконані, що є підставою для
стягнення боргу з відповідачів в солідарному порядку в межах строку позовної
давності за період з 07 серпня 2011 року
по 07 серпня 2014 року, та в рахунок погашення
боргу - звернення стягнення на предмет іпотеки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього суду в
частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_8 та ухвалюючи в цій частині нове
рішення про відмову у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що
банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом до
поручителя, який є одночасно і майновим поручителем, не ставив питання про його
поновлення, а відповідач подав заяву про застосування цього строку.
При цьому вважав, що банк скористався своїм правом на дострокове повернення
кредиту і змінив строк виконання основного зобов'язання і трирічний строк
позовної давності сплинув 10 липня 2013 року з урахуванням переривання строку
позовної давності.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій в повному
обсязі погодитись не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим, ухваленим з виконанням усіх вимог цивільного судочинства, згідно
із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони
посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 08
травня
2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за яким банк надав
їй, а вона отримала 135 000 доларів США з кінцевим терміном їх повернення до 01
травня 2025 року та зобов'язалась повернути їх у цей строк і сплатити
13,45 % річних за користування коштами.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним
договором між банком, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у цей же день укладено
договори поруки, за якими вони поручилися відповідати солідарно з боржником за
виконання ним свого обов'язку.
Крім того, 08 травня 2008 року за договором іпотеки ОСОБА_8 передав в
іпотеку банку належні йому житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на
якій він розташований, площею 0,1000 га.
ОСОБА_6 не виконала взятих на себе зобов'язань за кредитним договором,
внаслідок чого станом на 16 березня 2009 року утворився борг у розмірі 134
142,26 доларів США.
16 березня 2009 року їй, поручителям та іпотекодавцю банк направив письмові
вимоги про сплату боргу протягом тридцяти днів з моменту їх отримання, однак
вони не виконані.
На виконання цієї вимоги 09 липня 2010 року ОСОБА_6 частково сплатила борг.
Станом на 15 вересня 2014 року утворилась заборгованість в
розмірі 213 681 долар США, що становить 2 739 864 грн 22 коп., та
яка складається з: 45 215,28 доларів США - прострочена заборгованість за
кредитом;
84 706,24 доларів США - сума дострокового стягнення; 81 961,09 доларів США -
відсотки; 1 798,68 доларів США - підвищені відсотки.
10 вересня 2014 року представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - подала заяву про
застосування строку позовної давності до вимог банку.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено
у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок
позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення
повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового
повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому
відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного
зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив
позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою
для відмови у задоволенні позову (ст.257, ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального
права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, неперевірив умов
договору кредиту, умов і порядку його виконання, а встановивши, що боржник
ОСОБА_6, а отже, і поручителі взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту
з відповідними процентами до 01 травня 2025 року, сплачуючи її частинами
щомісячними платежами згідно з графіком платежів, не встановив, коли та який
платіж був несвоєчасно сплачений, і які наслідки прострочення виконання цих
зобов'язань.
Не з'ясував, з якого часу починається перебіг строку позовної давності по
кожному із платежів окремо, не перевірив їх тривалість та дотримання цих
строків позивачем, не перевірив відповідність своїх висновків правовій позиції,
висловленій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у
справі № 6-116цс13.
При цьому суд не врахував п. 5.2.5 кредитного договору про те,
що у випадку порушення умов договору та направлення кредитором на
адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і
неусунення позичальником цих порушень протягом 30 днів з дати
відправлення вимоги вважається, що термін повернення кредиту настав на 31-й
день з дати відправлення вимоги про дострокове погашення боргу.
Отже, суд не перевірив, чи скористався банк своїм правом на повернення
кредиту достроково з урахуванням наявності в матеріалах справи відповідних
вимог, направлених боржнику та поручителю, та чи не змінив дату виконання
основного зобов'язання, не надав належної оцінки цим обставинам та не
встановив, з якого часу вважається порушеним право кредитора на стягнення суми
кредиту, а відтак, коли почався та закінчився перебіг позовної
давності на звернення до суду з цим позовом.
Разом із цим суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку до
поручителя, не врахував вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється після
закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк
не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від
дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, суд не перевірив дотримання банком шестимісячного строку на
пред'явлення вимоги до поручителів про стягнення боргу та не встановив, чи не
припинилась порука, зробив передчасний висновок про чинність поруки з огляду
лише на умови договору поруки без перевірки її на відповідність положенням ч.
4 ст. 559 ЦК України, ухвалив рішення про часткове
задоволення позову з порушенням норм процесуального права.
Апеляційний суд цих недоліків не усунув, на порушення ст. 303 ЦПК України не перевірив законності та
обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної
скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а встановивши, що позов
подано з пропуском строку позовної давності, оскільки банк змінив строк
виконання основного зобов'язання, направивши боржнику та поручителю відповідні
вимоги, зробив передчасний висновок про застосування строку позовної давності
тільки до вимог, заявлених до поручителя та іпотекодавця, який подав
відповідну заяву.
Не перевірив наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог до
боржника у зв'язку із поданням заяви про застосування строку позовної давності
та не врахував, що боржник та поручитель відповідають перед кредитором за
зобов'язаннями, які виникли,як солідарні боржники (ст. 554 ЦК України), та що відсутність окремої заяви
боржника щодо спливу строку позовної давності (при наявності заяви поручителя
за солідарним зобов'язанням) за таких обставин не є перешкодою для застосування
такого строку відносно нього.
При цьому апеляційний суд не з'ясував, чи застосовується строк позовної
давності до вимог, заявлених до поручителя, якщо законом визначено спеціальний шестимісячний
строк для припинення поруки (ст. 559 ЦК України), який не є строком позовної давності та
дотримання якого має перевірятися при вирішенні вимог про стягнення боргу з
поручителя, не надав цим обставинам відповідної оцінки, ухвалив рішення з
порушенням норм процесуального права.
Крім того, не перевірив відповідність своїх висновків правовій позиції,
висловленій Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2016 року у справі
№ 6-990цс15, про те, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення
заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені,
кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного
зобов'язання і повинен пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до
поручителя ‒ протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого
банком строку для дострокового повернення кредиту.
Невиконання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального
права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для
правильного вирішення справи, і є підставою для скасування ухвалених у справі
судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції,
як передбачено ст. 338 ЦПК України.
За таких обставин касаційні скарги потрібно задовольнити частково, рішення
та додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27
березня та 09 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області
від 08 жовтня 2015 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
у х в а л и л а:
Касаційні скарги ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 та Публічного акціонерного
товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.
Рішення та додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області
від 27 березня та 09 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської
області від 08 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не
підлягає.
Головуючий Судді:О.П.
Касьян В.П. Гончар Т.П. Дербенцева Д.О.
Остапчук В.О. Савченко
Інформаційне джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/56309950
