10.10.2018р. Постановою Верховного Суду відхилено касаційну скаргу АТ "Дельта банк" на Постанову Апеляційного суду, якою Дельта банку відмовлено в позові до клієнта, захист якого здійснив директор ТОВ "Юридична компанія "Закон Слова" Гитченко Сергій Олексійович

   10.10.2018р. Постановою Верховного Суду відхилено касаційну скаргу АТ "Дельта банк" на Постанову Апеляційного суду, якою Дельта банку відмовлено в позові до клієнта, захист якого здійснювала ТОВ "Юридична компанія "Закон Слова" тел.+380935814217 e-mail: zakonslova@ukr.net

   Захист клієнта здійснив директор ТОВ "Юридична компанія "Закон Слова" Гитченко Сергій Олексійович, який підготував заперечення (відзив) до Верховного Суду на касаційну скаргу АТ "Дельта банк", вказуючи на безпідставність вимог Дельта банку, так як, банк недовів, що саме клієнт порушив права банку та вказав, що позовні вимоги банку не підлягають захисту в судах, бо суди не є уповноваженими органами з вирішення поставлених банком вимог.

  Господь да благословить Суддів Верховного Суду
Стрільчук В. А., Карпенко С. О., Кузнєцов В. О.

  Знайомтесь з Постановою ВС від 10.10.2018 провадження № 61-39965св18:

---

Постанова

Іменем України        

10 жовтня 2018 року                                                                    

м. Київ                                                                  

справа № 754/11165/15-ц

провадження № 61-39965св18

                                                                                                                          

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова ВладиславаВолодимировича на постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Мазурика О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Дельта Банк» посилалося на те, що 06 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11356931000 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 100 тис. доларів США під 14,85 % річних на строк до 06 червня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 06 червня 2008 року між банком,       ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено Договір іпотеки № 87556 (далі - Договір іпотеки), за умовами якого відповідачі передали в іпотеку банку квартиру       АДРЕСА_1 загальною площею            69,3 кв.м, житловою площею 42,40 кв.м, яка належить їм на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної ради міста Києва 08 вересня 1997 року. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «УкрСиббанк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за усіма кредитними та забезпечувальними договорами, укладеними між банком та фізичними особами, в тому числі за Кредитним договором та Договором іпотеки. Позичальник не виконував взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 01 липня 2015 року в нього утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі 5 151 599 грн     67 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 2 043 089 грн 64 коп.; заборгованість за відсотками - 2 287 366 грн 48 коп.; пеня - 767 225 грн 78 коп.; 3 % річних від простроченої заборгованості за тілом кредиту - 24 287 грн 51 коп.; 3 % річних від простроченої заборгованості за відсотками - 29 630 грн 26 коп. Враховуючи наведене, ПАТ «Дельта Банк» просило в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на нього.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 березня 2016 року, з урахуванням ухвали цього суду від 17 травня 2016 року про виправлення описки, у складі судді Таран Н. Г. позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Дельта Банк» за Кредитним договором у розмірі 5 151 599 грн 67 коп. звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 69,30 кв.м, житловою площею 42,4 кв.м, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 та                   ОСОБА_5, шляхом визнання права власності на зазначене майно за ПАТ «Дельта Банк» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на час проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.  Стягнено солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 3 654 грн. Вказано, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».  

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб врегулювання  спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Відповідно до статей 328, 335, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

У липні 2018 року ПАТ «Дельта Банк» подало касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у банку правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність за рішенням суду. Апеляційний суд не врахував правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 28 вересня 2016 року у справі                         № 6-1243цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-504цс16, від 16 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16 та від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2213цс16, в яких чітко зазначено, що у випадку невиконання зобов'язань за Кредитним договором кредитор має право на звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі і шляхом набуття предмета іпотеки у свою власність, в рахунок виконання зобов'язань за Кредитним договором.

У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що визнання за банком права власності на передане в іпотеку майно можливе лише в позасудовому порядку. Позивачем не надано доказів того, чи звертався він з метою реєстрації права власності за Договором іпотеки до Міністерства юстиції України.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, щоза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 06 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 100 тис. доларів США під 14,85 % річних на строк до 06 червня 2018 року.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитнимдоговором                 06 червня 2008 року між банком, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено Договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 69,3 кв.м, житловою площею 42,40 кв.м, яка належить їм на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної ради міста Києва 08 вересня 1997 року.                            

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким права вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки перейшли до ПАТ «Дельта Банк».

ОСОБА_4 не виконував належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ «Дельта Банк» станом на 01 липня 2015 року склала                        5 151 599 грн 67 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 2 043 089 грн 64 коп.; заборгованість за відсотками - 2 287 366 грн 48 коп.; пеня - 767 225 грн 78 коп.;                   3 % річних від простроченої заборгованості за тілом кредиту - 24 287 грн 51 коп.;                  3 % річних від простроченої заборгованості за відсотками - 29 630 грн 26 коп.

ПАТ «Дельта Банк» просило в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність банку.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною першою статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з пунктом 4.1. Договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках, відповідно до діючого законодавства.

Пунктом 4.2 Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього Договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших передбачених законодавством України підстав.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.1 Договору іпотеки).  

Тобто сторони, підписавши Договір іпотеки, обумовили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення іпотекодавцем  обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав,  встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою подаються оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду                            від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

З огляду на викладене, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд з додержанням вимог статей 303, 304 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, перевірив доводи апеляційної скарги та навів відповідні висновки, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статті 316 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги банку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно за рішенням суду спростовуються аналізом наведених вище норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова ВладиславаВолодимировича залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

                                                                 

Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов

Інформаційне джерело http://reyestr.court.gov.ua/Review/77037153